Думам, же каждый чытач колиси глядал неяку одповід на ноно зьвіданя…

Якоси мі до рук трафила барз інтересный артикуљ Elżbietы Regulskой: «Wyznaczniki odrębności etnicznej, funkcjonujące współcześnie w świadomości grupy ludności łemkowskiej na terenie dawnej Łemkowszczyzny». Х тім артиклю гавторка стрібовала ся дізнати х самых лемків якы сут про нї головны критериї, жебы пізнати кой стоїт пред нима «свій», а кой «чуџый» чловек. Цєкаво? Вера! За то не хцу Вас долго мурдовати, а запрашам пречытати…

Од найменше до найвеце важного:

№6 Стерётип: найлїпшый чловек? То лем свій!

О! Я’м певен, же не раз слышали сте (переважнї од старшых родичи), што «свої» аљбо «нашы» люде – то сут найлїпшы люде. Но направду, нї? Бо хто щы може быти такыми мудрыма, добрыма, гардыма і подібнї, як не «свої», як не «нашы» люде?

Лем… так повіст каждый, хто любит люди жыючих доокола него — і поляк, і нїмец, і жыд, і мадяр… Вшыткы мы, людство, праві, єднакы. Сут меџи нас і люде, і нелюде. Хцеме мы того ци нїт, але не може тото быти добрым критериём, жебы на 100% лемкови пізнати лемка. Хыбаљ… на 99%!

№5 Кров: мало ся лем вродити лемком!

Власнї! Кров (наше похоџыня) може нас лем кус направити до розуміня себе частём певной етничной соспіљности. А направити — не значыт нону соспіљніст вызначыти. Ба, знаме дос дуже выпадків як породисты лемкы о лемківстві нич не дбали і, окрем крови, гет вшытко занехали.

Приміром, возме двох барз знаных писателя – Антонича і Русенка. Першый, Богдан-Ігор, уродил ся г Новици. Є то тверде лемківскє село. Другый, Іван, єст уроџенцём Красной. Красна аљбо Коростенка, як ю называли самы мешканцї, є положена юж за меџом «правдивой Лемковины», на Короснянской Руси, замешканой през замішанцїв.

Антонич од мала гварил по-лемківскы, так повідат го близка приятељка Ољга Олїйник: «Про поезію якось довго не думав, – говорив він мені, – можливо тому, що підсвідомо боявся труднощів, які треба буде подолати під час вивчення мови», пак п. Ољга од себе додає: «Труднощі були великі, тому що Антонич розмовляв лемківським діялектом і українську літературну мову треба було вивчати від основ…». Як она споминат, Богдан-Ігор Антонич часаме сїдил і до 2-ой годины ночы – барз дуже чытал слівникы і книжкы, робил з них выпискы новых про себе слів. Велё прахтиковал ся писатељ і зо своїм акцентом: «…звертає увагу передусім на наголос, що з ним мав багато клопоту, бо лемківський діялєкт, яким говорив у дитинстві, дуже різниться наголосом від літературної мови». Зоправды, робил шытко, жебы нанич выкоренити материнску бесїду – і му ся то вдало! Был з того хосен Антоничови, лем ци был хосен Лемковинї? Лишу одповід на Вас…

А Русенко? Хоц і дал ся кус окламити х полїтицї, але вшыткы го вершы сут по-лемківскы, написаны о Лемковинї і для лемків. Лемківскый Міцкєвич! Як і Адам не был кревным поляком, так і Іван не был кревным лемком… Отже, кров єст важна, лем ци аж натілё?

№4 Куљтура.

Одраз повім, што мы мусиме бадати, беречы і розвивати нашу куљтуру. Юж гнед чекайте од мене на восібну допис о тім.

А тераз кусцёк сой помыслиме…  Х чым сте вбраны? Певен, же мате звыкле фабричне убраня. Ани Вы, ани Ваша родина юж не носят чугы, лейбыкы, ґорсеты, кєрпцї а подібнї.

Де Вы працюєте? Певен, же ани не пасате уцї на полонинах, ани не ходите мазярами ци дротарями г далекы страны… Тыж єм певен, же і мешкате деси х каменнім домі або деси на міской кватері, а не х прадїдівской деревляной хыжы…

То што? Перестали зме быти лемками?! Ачей, і перестали! Але вера не од того, што стратили зме старый быт.

№3 Територия: перше была земля, а потом уж інне!

Г єдной зоз новых варяций «Ой, верше мій, верше» слышыме: «…зелены Карпаты, де бы лемко не быв, мусит вас згадати…», — і є то суца правда! Властиво, лемкы сут горяне. Гірска одрубніст землї моцнї вплынула на люди, же были ю замешкали. За то стала лемківска земля, гыбы тот вељкый баняк, де през долгы сторіча «готовила ся» наша мова, наша куљтура (быт), наша гістория — аж пок не стали такыма, як гнеска сут. Одсаљ повім, што вспіљна територия — то є основа каждого народа. Лем не основа чловека. Нарід без материнской териториї гмре, прецї не буде де го «готовити». Чловек без материнской териториї не гмре. Буде му в грудех тисло, але годен прежыти і быле-де далеко: г ЗША, г Українї, х Пољщы… Х селї, і г містї. Територия формує нарід, а нарід – чловека. Волк уроџеный х кошарі овец фурт остане волком.

№2 Віра: сїрый кардинаљ.

Віра все была єдном з основ ідентиты. На Баљканах словянскы люде радят, фактичнї, єднако — што серб, што хорват, што бошняк. То як іх одріжнити? За віром. Серб є православным, хорват є католиком, а бошняк є музуљманином.

З лемками єст десик подібні. Лемко є всхідного обряда, поляк є західного. Тото код ґадати грубо, без додаточных детали… Лем і на Підляшу жыют люде всхідного обряда – то хыба они тыж лемками? Нїт. Віра єст важный, але не остатный критерий.

P. S. Хтоси може юж давно быти гатеїстом, аґностиком, представителём інакшой віры, але конечный факт, же векша част нашых старых звыків і обычаїв сут тїсно повязаны зо всхідным христянством — віра і дале остає важном частём нашой ідентиты, хоц і спрятаном.

№1 Бесїда.

Коли поляк не знат гварити по-піљскы, а гварит по-нїмецкы, хто він є? Нїмец пољского похоџыня. Коли ірляндец не знат гварити по-ірляндскы, а гварит по-анґлїцкы, хто він є? Анґлик ірляндского похоџыня.

А коли лемко не знат гварити по-лемківскы? То біда, бо як чує ся лемком — то мусит гварити. Бесїда была, єст і буде головном ознаком нашой ідентиты — так заповіли дїдове!

Пиљнуйме рідну мову: як не знате — то вчыйте; як забыли сте — вспоминайте; як знате — ґадайте! Лем так будете лемком / лемкынём на вшыткы 100%.