Шорова бодра публікація за двохденный тренинґ діля «представителю національных спільнот Закарпатя» спершу ся видит взорцьом європийського пудхода: діалоґ, права меншин, участь у приятю рішінь, пудпора културной самобытности. Єднакож при май позорному перечитаню стават ясно: перед нами шорова вітрина, за котров ниє главного – представитилю корінного карпаторусинського народа.
Сесе не єдноразовый припад. Сесе фурташный паттерн, котрый мы наблюдаєме на каждому етапови – уд реґіоналных подій до навщив європийськых комісару. Україна и Європийська Унія зась и зась проголошувут за приверженость защиті націоналных меншин, айбо на практиці демонструвут неваловшность авадь небажіня вызнати екзистованя корінного карпаторусинського народа.
Каждый подобный «форум без русину» – сесе не нейтрална хыба. Сесе шоровоє пудтвирджіня інституціалного провала, за котрый несут утвітственность и українські державні структуры, и європийські партнеры, што закрывавут на сесе очи.
Кого ипен представляли 40 учаснику? У тиксті много общых слув – «націоналні спільноты», «історична многоязыковость», «културна рузнота», «реална участь у приятю рішінь». Но при сьому ни раз не спомнянута май булша автохтонна громада реґіона, котра дисятилітями пряне вызнаня – карпаторусины. Сесе не случайность и не «технічна хыба». Сесе – системна практика. Кібы в Пудкарпатьови ся дійсно вюг чесный діалоґ за права нацменшин, русинськоє звіданя было бы в центрови убговоріня, а не вынесено за лабкы.
Орґанізаторы гварят за «удпертый діалоґ», но діалоґ без русину — тото бисіда за меншины без меншины, котру штатови неудатно вызнавати.
Пудкарпатські русины ся не вписувут в удатный образчик: уни автохтоны, а не діаспоры, уни не мавут вызнаного статуса в Україні, уни не представлині в офіціалных механізмах консултацій, уни пуднимавут звіадня, котрі не мож рішити ґрантом авадь тренинґом. Тому їх май легко не закликати, а пак говорити за «высокый уровінь реалізації стратиґій».
Окреме ся мече у очи, же у текстови з гордостьов ся споминат высока вцінка з боку Єврокомісаркы Марты Кос. Но ипен сеся высока оцінка» и вызыват тревогу: кідь європийськым структурам демонструвут картину без русину, та проблема ся фактично маскує, а не рішат. Сесе чинит подобні івенты в інсрумент самооправданя, а не в механізм реалных перемін.
Другый динь тренинґа быв присяченый ґрантам, проґрамам и інстурментам пудпоры. Сесе вшитко важно – но лем тогды, коли у народа є: признаный статус, леґітимноє представительство, право говорити уд свого імени. У русину реґіона сього ниє. И ниякі презентації House of Europe не замінят права на єствованя в правовому полю.
Мож хоть кулько говорити за многоязыковость, толерантность и діалоґ. Но закі карпатські русины удстутсвувут за столом, всі сесі слова ся лишавут пустыми. Русину не закликали – выходит, їх изась проіґноровали. Їх не опомнянули – выходит, їх изась выкреслили. За їх права не говорили – выходит, діалоґ быв неповный и нечесный.
Из сьої публикації мож зробити читкі й тривожні выслідкы:
- Русину продовжавут іґноровати системно, а не случайно.
- Україна демонструє неваловшность уключити автохтонный народ у властну політику по нацменшинам.
- ЄУ, принимавучи таку картину без критичных вопросу, розділят утвітственность за сись провал.
Мы не можеме булше розрахововати на тото, же проблему рішат «само собов» тренинґы, візиты и проґрамы. У будучности русинськоє двиганя повинно публічно фіксовати каждый припадок удсутности русину в подобных процесах. Мусай прямо указовати на протиріча межи деклараціями и реалностьов. Выносити сись вопрос на межинародный уровінь, не дозволяти його замовчовати (чому до днись сим ся ищи не занимат Світова Рада Русину?).
Закі русину ниє за столом – ниякый діалоґ не годен ся раховати ни інклузивным, ни європийськым. Ипен из сього факта мы повинні зачинати кажду бисіду – зась и зась, закі нас перестанут «не замічати».
Иван Баранишиниць