Де жити и што істи – исе май главні проблемы, котрі были у нашой чиляди. Давно ся и побирали май часто позад земли тай достатку, не позирали на любов. Ищи до того, кой ся пара побере, та треба было рішити, де они будут жити, тай из котрой землі тот живут буде. Найліпше было муровати свою хыжу, бо инак, было читаво проблем. У єднуй хыжи было много чиляди, та ліпше было мати своє опшаря. Родина пак и помагала. Усі ко чим годен.

Кидь позирати на села Боржавськой долины, та туй хыжі стройили май густо єдну до другой. Ги каже ся: “Хыжа вирь хыжі”. Айбо у многых селах были опшаря май розметані.

Май главным матеріалом, были валькы тай дерево. Хосновали ся усякі породы древа, в зависмости од реґіона. Даґде хосновали дуб и бук, а даґде тополю, смереку, авадь ялицю. По Верховині хыжі вчинині из ялиць тай смерекы, не из вон, не из удну, не были мащині и білині. У горных селах, росколины у стінах закладовали мохом. А у долинах росколины замащовали черлиницьов. Там уже (у долинах) были хыжі, де стіны из валькув тай тиґлы были. Они были шинґлами авадь черепом побиті, и из вон тай удну мурник ї ваковав тай білив.

Ко май мав гроші, та годен быв укрытии хыжу и черепицьов, авадь бляхов. А ко май бідовав, тот крыв соломов. А пак май потум крыли и шинглами.

Повісти треба и за возоры, оболокы. Давно они были дуже малі, дись пядисят на тридцять цинтув, тай ниґда ся не втваряли. А пак май потум быв державный розказ: чинити в хыжах возоры, што ся втварявуть, и не єден, вадь два на вшытку хыжу, ги вто было бывало, ай побульше. Розказ быв тому, бо через тото, же у хыжи было мало світла, не вітрило ся, бо возоры ся не утваряли, та было по хыжи читаво нечистоты. А через нечистоты – усякі хвороты.

Вшитка хыжа має три части: она сама, сіны и комора.На пуд лутров ишли из сіни. Хыжу муровали так, жебы из сіний на право до хыжі заходити . У каждуй хыжи, чим лем зайти у ний, та у очи май митала ся піч из припічком и из цівков. У зимі, діти тай страші май любили спати на печи, “у лопатках”, и на припічку.

Дым ишов до сіний, а из сіний на пуд. Из пода по пуд стріху на двір. На пуд и клали солонину, котра ся будила од дыму. А пак ї на літо искладовали у гордовы.

За якыйись падамент у хыжи товды нитко й думати не знав – была чиста зимля у вшиткых хыжах, а порядні й шіковні газдыні каждой суботы мастили удну зимлю начисто замішенов глинов,вырувньовали натоптані ямы, освіжали хыжу.

Заходилося зо двору у сіны, де из єдного боку была єдна велика комната, а з другого кліть. У кліти стояли ґелеткы из сыром и молоком. Єдно діло хыжу покласти, треба ищи вшитко удну поробити, треба обжити. Яка хыжа была удну не мож точно повісти, бо у каждому реґіоні Пудкарпатя, чинили ся хыжі не єднако тай интерєр быв усякый. Но общый опис навести мож, бо дуже великой розлукы не є.

Русинська хыжа ділила ся на три части: сама хыжа, сіни тай комора. Часто у сінях была лутра на пуд. Были ищи такі хыжі, де на єден бук сіний была комната, а на другый бук – стайня, де была маржина.

По Верховині хыжі вчинині из ялиць тай смерекы, не из вон, не из удну, не были мащині и білині. По долинах, вон тай удну, мурник іх ваковав тай білив.

У хыжи май у очи митала ся піч. Она была проста, мурована из одкрытым комином. Была и май комплектована, из кошом, што выступав на крайчик шпора. У зимі май добре было спати на печи и на припічку.

Кулько чиляди є у хыжи, тулько є и постилув. Они стояли пиля печи тай коло правой стіны. У постели не было матрацув, вмісто них было сіно. Вер сіна стилив ся вовняный покровиць, а звирьхы – біла ткана верета. Парны рідко были набиті пірьом, усе май сіном ,авадь соломов. Постіль была высока и пуд нив, у зимі, были ягнята.

Над постільов вісіла колыска. На вид тото корыто учинено из дощок, авадь из жердя, што на двох жилізных, авадь деривляных гужовках, висит. Єдна из котрых покладена ид постели забитому колови у ключку, а друга на стіну забиту ключку.

Пуд стінами были и широкі лавиці. Пуд вызором стояла велика лада. На ній были дві покрышкы и там ся хранило цуря, а звирьхы на ладі сиділи. Стул стояв проти дверий сперед лавиці. Стул не быв точно такый, ги типирь, а приблизно 1.5 митры довгый, на єден митер высокый сусік, чій вирьх ся выдсуват. Старали ся из явора го правити, бокы му красно вырізали. Вирьх стола быв май довгый тай широкый та служив даколи містом постили про гостий. У стул клали хліб, молоко, роплянку, блюдята, деривляні ложкы тай инше.

На стіны клали образы и вішали мальовані тарілы, блюдята. На стіні май часто мож было увидіти образ Ісуса Христа, Причистой дівы, сятого Николая. Стінноє дзиркало мало де было. Май часто у стіну замащовали дараб дзиркала. Ищи были спеціалні вырізы из дерева, де вішали ложкы.

Коло двери, у закуті, стояла лавичка. На нюй стояли відра из водов и бляшка. Пуд нив были банякы. Даколи відро из водов клали у сінях, там го укрывали покрышков, авадь убрусятьом. Серед хыжі, на ґеренді, вісіла лампа. Пуд плафоном была грядка. Горшкы, посуд, корыто и инше держали у коморі, авадь на печи.

До темы, хочу подасти текст из мої книжкы “Березникы у давнину…“, де из слув старой чиляди написав-им, што было удну у березницькой хыжи, одкы-м родом.

«…Тоды у хыжи быв подошов. У углови стояла велика піч, у якуй ґаздыні пекли хліб, а на шпорі варили істи. Звирьхы на кутови (печи) спали люде. Пуд вызором стояла велика лада. На нюй были дві покрышкы и там ся хранило цуря, а звирьхы на ладі сиділи. Из другого боку, коло вызора стояла широка лавиця. Коло лавиці и коло лады, стояв великый стул из великов тяжков крышков. Крышка ся одкрывала, а там клали хліб, молоко, роплянку, блюдята и деривляні ложкы.

Пуд стінов стояла постіль. У постели не было матрацув, місто них было сіно. Вер сіна стилився вовняный покровиць, а звирьхы – біла ткана верета. Постіль была высока и пуд нив были ягнята. Кой ся покотят ягнята и были морозы, ґазды фурт несли іх до хыжі.

На стінах были Божі образы и глиняні тарілкы. Ищи были спеціалні вырізы из дерева, де вішали ложкы. Коло двери, у закуті, стояла лавичка. На нюй стояли відра из водов и бляшка. Пуд нив были банякы. Серед хыжі, на ґеренді, вісіла лампа.»

Стайню правили близько до хыжі, жебы усьо на очах было тай, жебы у зимі легше худобу годовати. На многых містах стайню май ближе ид путьови кладут, а хыжу май удну, у двурцьови. Стайні были тісні, жебы у зимі тепло было маржині. Правили и кучу виням (выхуд на двур). У дакотрых реґіонах на булі чинили рупы, а даґде пивниці.

Нагадаєме си за народні вірованя. Кой лем ся зачинала стройка, та на земли, пуд плиту, закоповали купіку. Тото служило одкупом од нечистой силы, котра годна была быти на тому містови. Даґде могли закопати и узлик из зільом, котрый мав бы одганяти и не допущати до хыжі усяку нечисть.

Де ся не мож было стройити? Не мож было стройити ся на туй земли, котра якось была споєна из нечистотов. Приміром, де дако ся завісив, авадь быв убитый. Не мож стройити на межи, близько до роспутя тай тына.

Кидь вымуровати хыжу на такому містови, та чилядня у хыжи буде хворіти, авадь умирати. Буде здыхати худоба, опшаря скоро опустіє.
Перед тым як ся поселити, хыжу и цілоє опшаря сятили. Авадь, ги кажут инак, робило ся домосятіє. Тото была радостна сяткова подія, де пак на гостину сходила ся файта тай сусіды. Сиділи за столом тай дяковали Богу, же помуг изробити сисю тяжку роботу.

На одвирців двери вырізали, авадь выпальовали хрест. Так робили и на ввонкові двери, и на другі. Обы нечисть не зайшла. Даґде прибивали пудкову – на серенчу. На Верховині прибивали сухоє омело из смерекы. Тото тоже “вбараняло” хыжу и мало приносити щастя.

Первым периступити поруг мав чоловік. Периступав лівов ногов тай хрестив ся. Пак за тым пущали до хыжі пса, авадь мачку, та позирали де си найде місто, жебы лячи. Там пак клали стул, авадь постіль, бо вірили, же ися звірина має острый почув до нечистой силы, та не ляже поблизь ний.

Айбо первой ночи, у новуй хыжи, чилядь не ночує, а запиравут на нуч мачку, авадь пса. И лем на другу нуч родина там буде ночовати.

Кидь потя случайно залітат до хыжі, пудскакує, не годно ся назад вернути, та тото означат, же у хыжи буде смирть. Кидь на комино сідат сова, авадь ворона – тото тоже до неґатива, нещастя.

Жебы одогнати демонув и иншу нечистоту выд хыжі, опшаря, хосновали усякі защитні способы. Тото были суль из маком, дым, огинь, сячена вода и так дале.

Народ наш з єдного боку гибы є дуже віруючым. Но кидь позирати на тоты народні вірованя, та мож ся зазвідати: ” А у кого наші руснакы май вірили?”. Абсурдом є пущати мачку до хыжі, бо она ляже там, де не є нечисти, а не тямити тото, же хыжа перше посячена. Сякі вірованя были закріплині, іх ся чилядь додержовала.