Наш карпаторусинськый народ ся дїлит по самоназвах. Дїлилом народови выступат цуря, гōвӯр бисїды, звычкы, духōвнї и тїлеснї прикметы, кōтрі ся будут різнити у каждōму реґіонови Подкарпатя и на вшидкӯй теритōрії розселеня карпаторусинӯв. Так на Лемковинї народ ся кличе лемками, на Пряшӯвщинї руснаками. На теритōрії Подкарпатя народ дїлят на верхōвинцїв, долинян тай гуцулӯв.

Ни знаву точно, як за ся кажут русины, што живут у реґіōнї Марамуреш ( Рōмунїя). По єдных даных, сут тото долиняне и гуцулы. Но є много звїдань до гуцулӯв. На днешный час ни ясно, кым ōни ся мав мавут дяку індифіковати, ци карпатськыми русинами, ци украцинцями, бо тяга у них замітна май до пусліднїх.

Исї самоназвы, што’м написав, сут етноґрафічнї. А сам народ кличе ся ищи по многых иншых ” народных” назвах. Іх є тӯлько много, што ни усї люди будут знати, ож чого іх кличут, приміром, “бляхы”, “аґуны”, “дичкы. Сяк ся пōлучат, бо у каждого реґіона краю на другі реґіоны часто сут инакі назвы. Будут исе уже ни самоназвы, а назывкы. Примір буде, ож Виноградӯвськōму відику на села Боржавськōй долины пувідят “верхōвинцї”, а у Свалявськōму відику “лишакы”.

Узьму Керецькы, Березникы. На села Воловецького и Мижгӯрського відика кажеме “верхōвинцї”, но ипен сяк за нас пувість чилядь из май низинных реґіōнӯв. За вшидку чилядь укрупненого Мукачӯвськый райōну кажеме “лемакы”, а ōни за нас в ōтвіт “лишакы”.

Єдных долинян кличут “дичками”, бо вмісто груші, кажут дичка, другых лемаками бо хōснувут частку “лем”. На теритōрію Южного Марамороша мож учути такі назвы, ги бызнї, намуляникы, вавуны, гайналі. Исе сут назывкы, котрыми часто взаїмно задиравут ся поодинōкі ґрупы межи сōбōв.

Села привыкли давати назывкы свойим сусїдам .Так ōни задиравут єднї другых, указувут образ характера єдных и другых. Приміром, Керечанські пувідят за Беризнян “зворяникы” тай “гукане”, в ōтвіт за ся учувут “мотрыґаші”. За Лисицькых кажут бемчакы, бо кажут вмісто “бым” “бем”, айбо тоже за них пувідят “зворяникы”. Назывка “зворяникы” закріплена за многыми селами, кӯтрі “сут у звōрі”. За Кушницькых пōвідят “буляникы”, бо люблят булі істи, за Брōньку – “здерчаникы”, бо имали рыбу здерку.

Ги видиме, у каждōй назывкы, є лōґіка. Пō єднōму слōву мож пояснити, ож чōму за чилядь из села так кажут. И сяк у каждōму реґіонови Подкарпатя.

Задиранка годна ся дасти по тōму, де ся село находит, пō май бӯльш хоснованōму ідїню, занятю людий, характеру, фōрмі вымōвы в бисїдї.

Изкы – булочникы, Лозянськоє – чиряникы, Нижнїй Студеный – бобляникы, Репиноє – фасуляникы, Крайниково – ріпляникы, Новобарово – молочаникы, Кушниця – буляникы. Ги видите, по сих назывках мож ōпридїлити, ож што май любила хосновати в ідїня чилядь из написанных населеных пунктӯв.

Суха – зворяникы, бо село тупиковоє, розлягло ся пӯд гранками, по зворах. Ипен сяк кажут и за Березникы тай Лисичево. Староє Давидково – заводяне, бо жили на другōму бōцї Латорицї, за вōдōв (сяк за них казала чилядь из Нового Давидкова). Богдан – шишкарі, бо по хащах живут.

Доробратово – рōпляникы, бо мали джерела з ропов. Неґрівцї – тōвкарі, бо тōвкли камінь в горотані. Золотарьово – папоротяникы, бо папоротьов крыли хыжі. Драгово – чирипляникы, бо наробляли из глинов, лїпили горшкы. Иза – кошарі, бо чинили тай чинят кошарі. Новоє Давидково – хріняші, бо вырōщовали читаво хріне.

Квасяне сут сирюками, бо называют малый сыр сирюком. Апшане безикы, бо хōснувут слово “безик”.

Часто называвут село назывкōв “бызнї”. Ōто будут села Майдан, Тōрунь, Тюшка. Бызнями называвут тых, кōтрі дуже склōннї до рōзбōїв. Намуляниками называвут тоты подкарпатські села, што сут на мулі рік, в урожайнӯй земли. Тото будут такі населені пункты, ги Ясїня, Великый Бычкӯв, Квасы и другі. Вавунами называют тōму, бо хōснуют “у” глубокоє и выразноє. Живут коло Кошельова, Гōрінчева, аж до Тереблі. Самі вавуны, тых тко жиє выще них называют брижами. Выд Грушова на запад называют чилядь гайналями, бо хōдят на зароботкы, а кōй ся вертавут та пак дуже весело гулявут – гайнувут.

Треба спомнити и тото, ож про мнōгі села хосновали ся поговоркы. Наведу примір. Кушниця-помыйниця, Сокырниця-помыйниця, Колодноє-голодноє, Салбадош- ни варош, Тибава – “Щорна мачька укотила щетверо мачят”, “Березинка-Лалово, здохлы й пискурь Барбово”,”Кошилюські кублі напили ся бросту, полігали спати сучячи кōрōсту”, “Липецькі гукы порізали сукы”, села Турянськōї долины – кильо-вельо-веце-нич.

Чōму селови дала ся якась назывка, даґде ся фіґлярно убяснят. Осӯйчани пустругарі, бо на Михайля пструга дерут. Та кажут, што так сōбōв бє, што хащі дрыжат, шум далеко йде. Задняне ( Приборжавськоє) пасуляникы, бо кōй варят на великі сята пасулю, та мішавут ї колами. У Лукōві на сяту нидїлю пōрубали усї ōріхы имавучи синиць на гостину, бо ни было мняса. У Лучках рака з моста тручали, бо ни годен быв упоросити, а быка на турню (церкви) сажали, ōбы траву пас, што там выросла, бо лучанські ґазды ни валōвшнї были ї скосити. Коли мирчанські жӯнчовкы гартовали пирогы в пōтōцї, та єден-два усе упали з кубля у вōду, и як приплыли до Зарічова, та усе изорвали мӯст”.

Дōслїдженя назывок

Нарōднї назывкы – исе унікальный феномен нарōднōй самоірōнії, учененōй на ōснōві ґеоґрафічного положеня, сōцїального устрōю, занятя и характеру людий из ōтдїльного населенного пункта тай ōпридїленого реґіōну. Айбо ōни, на днешный час, слабо дōслідженї. Жаль ож сяк, бо назывкы, ги має наш народ, у другых нарōдӯв, видав, ни є. Ōни сут особливі и давут великоє поле діля дōслідӯв

У 1924. рōцї Гіадор Стрипськый доказовав, ож дуже важно записовати історичнї назвы, кōтрї люди давут свōїй селетьбі, рікам, горам-долинам, лісам-озерам, ораницям и кӯсницям. Вӯн трудив ся над зборником сякых тōпōнїмӯв Подкарпатськōй Руси. Прōсвітник писав, ож найкраснї наші слова мож схосновати по термінолōгії землеписи, ґеолōгії, ботанікы и так дале. Тоды и запримїтив, ож у нашого народа є и читаво задиранок єден на другого.

Стрипськый обращав ся до учитилӯв та просив тоты вшидкі назвы записовати, айбо до його слӯв ся ни прислухали. А самōму, ги вӯн сам писав, зобрати вшидко практично ни мож.

Федор Пōтушняк у другӯй части выкладеня ” Як народ дїлит себе”, кроме етноґрафічных ґруп, читаво написав, як народ привык давати си назывкы. Ōто ся кыват як реґіōнӯв, так и окремых населенных пунктӯв. Вӯн дōслідив, ож у каждого реґіōну Подкарпатя выдносно другого буде якась назывка, кōтру хōснує чилядь. И на сусїднї села сут задиранкы, де ся указує образ характеру, авадь пōведїнкы данōй ґрупы людности. Автор называт исе вдалым прикладом народного гумōру. Также Пōтушняк пише, ож жителі Подкарпатя твōрят єдну кріпку цїлōснōсть, котра члениста лише внї, а ни удну, якый бы єї історичный склад ни быв.

Аж пак у 2011. рōцї, Дмитрій Поп, у свōму Русинсько-Украйинсько-Руськōму Фразеолоґічнōму Словнику выдав куртый зборник 150. назывок. У 2021. рōцї, выдав іх ōтдїльно у книжичцї “Русинский оригинальный словарик или “задиранки на сосѣдныя села””, де по районам поданї задиранкы населенных пунктӯв. У книжцї ни є Берегӯвського райōну а из Воловецького сут лише назывкы Вōлōвця – вōльоваті, лемакы. (подана стара адміністративна структура краю).

На типирішньый час гōтує ся новоє, допōвненоє выданя задиранок кōтроє увидит світ уже у майближый час.