24. апріля 2023 выдзначили сьме 220-рӯча выд дня народин сященика, писателя, културного и освітнього дїяча, карпаторусинського будителя Александра Духновича. Про карпатськых русинӯв Александер Духнович є ачий майважна постать. Часто за сього знаного писателя и сященика говорят, як за вӯтця русинського народа, хранителя простых руснакӯв. Духновича называют первым карпаторусинськым літератором, борцьом против мадярської асиміляції. Вӯн писав язычієм, но велику цїнность мают його творы, написанї народнов бисїдов. Дуже ся цїнит літературно-просвітницька дїяльность Духновича. Не просто так днись го называют Будительом. Нынї пиля персоны Духновича крутят ся правда и міфы, но тото, ож вӯн єдна из майважных персон дїля Подкарпатя и карпаторусинськой народности, є стопроцентный факт.
Чогось закарпатська влада проіґноровала сяку важну дїля Подкарпатя подїю. Хоть по краю читаво є улиць, названых на честь Будителя – уже не кажу за бюсты тай памнятникы Духновичу у Мукачові тай Ужгороді. Не буду за поганоє, хыбы не є, бо 220 рокӯв выд дня народженя Великого Русина красно выдмітили научні, освітнї и културні дїячі краю.
22. апріля у конференц-залі Центру культур національних меншин Закарпаття одбыв ся симпозіум, присвяченый 220. рӯчници выд рожденого дня Александра Духновича. Орґанізаторами стали: Центр культур національних меншин Закарпаття, Науково-дослідний інститут політичної регіоналістики Ужгородського національного університету, Науково-дослідний центр історично-релігійных студій «Логос» Ужгородського національного університету, Русинськый културолоґічный клуб, Закарпатськоє обласноє науково-културолоґічноє общество им. А. Духновича, Народна Рада Русинів Закарпаття.
За симпозіум красно написав Юрій Шипович, голова Русинського културолоґічного клубу. Написали статі Центр культур національних меншин Закарпаття и Петро Медвідь. Тому не буду переказовати тото, што уже написано. Тко має дяку, годен видїти дві трансляції на сторӯнцї Михайла Зана. Інформації за симпозіум доста.
Треба щи нагадати, ож 220. рӯчницю выд дня народженя Александра Духновича выдмітили покладаньом косиць до памнятникӯв и бюстӯв Будителя у Полянї, Хустї, Виноградові тай Мукачові. Духновичӯв нарӯд тямит Великого Русина!
Постать Духновича не годна ся убстати незамічена й про типирішньых русинськых авторӯв. Споминат ся ачий у каждого літератора, многі му присвячуют свої творы – як поезію, так и прозу. Дуже важно, ож Русинськый културолоґічный клуб тай Общество им. Александра Духновича обернули ся д русинськым поетам, писателям, драматурґам из просьбов написати твӯр за Духновича до його 220. рӯчницї.
Свӯй матеріал подали: Юрій Шипович, Михаїл Чухран, Мигаль Лыжечко, Мигаль Чикивдя, Тетяна Рацин, Иван Бинячовськый и Михаїл Поп. Вшиткі сесі творы были опубліковані на окремӯй сторӯнцї Русинського портала. Юрій Шипович публіковав Духновичовы письма. Михаїл Чухран написав назор за театер и Духновича, и присятив Будительови стих. Мигаль Лыжечко написав за постать Духновича у мемах. Я, Мигаль Чикивдя, загнав свӯй акростих «Духнович». Тетяна Рацин, Иван Бинячовськый и Михаїл Поп тоже присятили стихы Духновичу.
Туй треба щи раз выдїлити Ивана Бинячовського, котрый уже не раз присячовав Духновичови стихы. Уже не поличити, кӯлько много раз Духнович стрічат ся у його творах патріотичной тематикы. Лишу туй стих Бинячовського до 220. рӯчниці Будителя:
До 220 годовины з Дня Нароженя
Александра Духновича (1803 – 1865)
Помолюся сятому Богу!
За наш русинськый чесный род…
За нашу ни легку дорогу,
За наш бідованый народ.
Вутця Духновича побіды!
В серцях русинськых фурт жыют…
Из нима зникнут вшиткі біды,
Які нам спасу ни дают.
Звізда Будителя ни згасла!
Провто євство русинська суть…
Она указує нам ясность,
Она указує нам путь!
Я русин быв и єсмь и буду!
Помилуй Господи, спаси…
Землицю нашу материнську,
Й народ Карпатської Руси.
До 220. рӯчниці Александру Духновичу присятив стих поет Василь Матола:
Днесь нашому Духновичу – 220！
КАЛІГРАФІЯ
Я дякуву, што тeрпeливо
Ги моя мати
Сидів ись, Отчe, надо мнов
И вчив ня розлучно
И краснинько писати.
Сто раз єдно и тожe :
– «Я Русин был,
есмь
и буду!»
Написала стих до 220. рӯчниці Духновича й русинська поетеса Леся Адамова-Стецович:
ДО ДНЯ РОЖДЕНИЯ
Д У Х Н О В И Ч А
Вун вро́див ся, вбы в лю́дях пробуди́ти
До сво́ї би́сіды често́ваня й любо́в,
Обы́ наро́д на ню́й муг не́ лем говори́ти,
А й хоснова́ти пи́саня из сло́в.
Досто́їнство в мали́нькому наро́ді
Жытьо́м й приме́ром сво́йим пробужда́в!
Стреми́в ся вд ошколо́ваню й свобо́ді!
“Я єсьм Руси́н!” за се́бе фурт каза́в!
Пое́т, свяще́ник, педаго́г, Буди́тель,
Писа́тель и́ппный из Срібе́рної Землí,
Рýдного слóва честовáтель и храни́тель –
Чини́в дїя́нія просвíты немалí!
Хотíв, обы́ наро́д худы́й руси́нськый,
Чим да́лше – ошколо́ванішый бы́в!
Обы́ язы́к свуй ру́дный, матери́нськый,
Навхте́ма честова́в, тями́в, люби́в!
В тот ча́с скрутны́й, тяжкы́й и неспоко́йный
Писа́в стихы́ и издава́в книжкы́,
Жыв ду́же скро́мный жíвот, но достóйный,
Про лїпшу будýщность мав вíру и гадкы́!
Приме́ром є для вшы́ткых нас Духно́вич –
Наро́да своєго́ поря́дный й му́дрый Сы́н!
Кала́п изни́мат спе́ред ним Ада́мова-Стецо́вич,
Бо дне́сь ся вро́див Чи́тавый Руси́н!
Честу́йме й сокотíм ушы́тко сво́є,
И тко́ сьме – тве́рдо, и навхте́ма се тямíм!
Бо Матери́нськоє й Отцю́вськоє – сято́є!
Таги Духно́вич вшы́тко на́шоє любíм!
sobota 15. dubna 2023
6:40
Окреме треба выдїлити Володимира Фединишинця тай Ивана Петровція. Йсї леґендарні подкарпатські літераторы писали за Духновича майбӯльше. Майзнаный твӯр Фединишинця за Духновича – історично-філософськый роман-есе «Отець Духнович». И Петровцій має дуже много творӯв, де постає перед читачами Духнович:
Тот, ко має уха, най учує,
Тот, ко має очи, най увидить:
Русинам Духнович днись вінчує
И віщує – серенча вд нам прийде.
Додам, Володимир Фединишинець тай Иван Петровцій у свӯй час стали лауреатами премії им. Александра Духновича (Фединишинець – двычі!).
Інтересно, ож ищи давно мало знаный нам поет Михаїл Чекан написав акростих «Духнович з нами». Исе є ачий первый акростих у подкарпатськӯй русинськӯй літературі.
ДУХНОВИЧ З НАМИ
Я уздрів Тебе як нянька –
Русина ставного,
У краю, де до останку
Сонця Твого много.
Изобралася родина
Над ріков, над Ужем,
Божа сила посвятила
РусЫна свят-мужа.
Люди Гімн свершили мило
Емоційним гласом:
Сьої миті наша сила
Май владна над часом.
И теперь в сузір’ї славы
Буде вже віками –
У серцях, умах і справах
ДУхнович із нами.
1998
До сього акростиха лишу и свӯй. Одкрытя про ня было, ож за Духновича уже быв написаный акростих. Тото ня радосно зачудовало.
ДУХНОВИЧ (акростих)
Духнович – великый наш будитель!
Усокотив давный, славный род.
Хоть и старав ся згубити го гнобитель,
Но выжив и жиє русинськый му народ.
Отцюзнина ниґда не забуде,
Великого Русина, што вірно юй служив.
И мы тямім, честь й хвала нам буде.
Честуйме и вывчайме тото, што Вӯн творив.
Знаный научный и културный дїяч, первый голова Общества Подкарпатськых Русинов Иван Туряниця тоже у своюй творьбі споминав народного Будителя (зборник поезії «Рудна земле пудкарпатська»). Голова Народной Рады Русинов Закарпатя Євґеній Жупан тоже писав літературні творы, а ипен поезію. Є у нього стих, присяченый Александру Духновичу, опублікованый у книжцї «Олександр Духнович: письменник, педагог, священник, діяч культури та освіти».
До них мож прикапчати Василя Фантича, Василя Танчинця, Василя Сочку-Боржавина, Ивана Ситаря, Іґоря Керчу (псевд. Славко Слободан), Сергія Тудовші, Анастасію Далиду, Ивана Калинича, Володимира Рошка и Володимира Новака. У їх творчости своє почесноє місто найшов и Великый Русин. Много раз Василь Сочка-Боржавин споминат у поезії Духновича. Лишу туй його стих «Мене учили быти педаґоґом»:
Учив дітей в русинськых селах
Под горами,
Де свою молодость я лишив за
лісами…
Но звоны спогадов до мене ся вертают,
Бо добрых я школяриков не
забываю.
И мамку мою споминаю, мамку
милу,
Котра звіздов путеводительнов
світила…
И нянька-педаґоґа часто споминаю,
Бо до Духновича
Любов од нянька маю…
И хоть я мало написав, не як
Духнович,
Мене учили – и Духнович, и
Павлович.
Учили быти педаґоґом,
И не цімборити з ниякым
демаґоґом.
Духновичови присятила стих Анна Меґела – редакторка журнала «Отцюзнина», авторка ґраматикы русинського языка. Многі читачі сього журнала годнї упознати єї творы.
ПРАВНУКЫ ДУХНОВИЧА ЖИВІ
Красный Подкарпатськый рудный край
Богом нам дарованi Карпаты.
Про русина благодатный рай,
Милый серцю, хоть и не богатый.
Чистый воздух, звiрька у хащах,
На полянках ягоды, косицi,
Рыбка плюскотить у поточках,
В студничках – цiлительна водиця.
Щи уд сивых рокув давнины
Нашi горы стали притягати
Из запада й востока стороны
Ближньых и далекых супостатув.
Из нас ся збытковали прийшлякы,
Запретили наш язык и вiру,
Присвойили нашi спiванкы,
Непокорных гнали до Сибiру.
Многых повела судьба у свiт
Лiпшого житя собi глядати.
Сiє ся по свiту їхньый цвiт –
Корiнь же обстав ся у Карпатах.
Дякуву Всевышньому Творцю –
Милостьов Його мы сохранинi,
Русины од прадiдув, отцюв
Благо туй ґаздувуть и по нынi.
Й днеська неприятелям повiм
Просто в очi, смiло й одкровенно:
«Правнукы Духновича живi,
Род русинськый вiчный, незнищенный!»
Не годен им пролишити дуже красный верш Петры Береша за Духновичову май знану книжку «Хліб душі». Опублікуву туй первый дараб поезії.
КНИГА И ДЇТВАК (I.)
Лежа́ла книга на стôлї,
Стари́нька, чо́рна, хоснова́на.
Удну́ в ньӳв буквы́ гет чудні́ –
«Хлѣбъ души́», ся называ́ла.
Ни рôзумі́в ся нич дїтва́к
И зві́дать дї́дика дїти́на:
«Ачēй, йсе Дї́дику и є
Анти́чна бēсіда руси́на?»
Ка́же дї́дик му на вто:
«А, Ты, гет му́дра в нас дїти́на!
Бо, й сēсь язык, што туй го ви́диш –
Є то́же Рӳдным про руси́на!
Сїда́й, ану́ш, на ла́ду фа́йно!
Гадку́й лише́, обысь ни впав!
Ты поприка́зуву як бы́ло
В часа́х кой пра́вив Растісла́в.
Тот пан, прощӳ́н бы, Растіслав,
(што, знав ся йщē писа́ти «Ра́стік») –
Быв сла́вным князьом Морава́н,
Хôть й обстава́в ваза́лом Фра́нкськым.
Позад то́го й чи́лядь мiстну
Наверта́ли ‘д христия́нству,
Католи́цькi міссіона́ры,
Што ишли́ ‘д ним їз Бава́рська.
Сла́бо в Фра́нкӳв йшла робо́та ме́жи западных славян,
Бо за ї́хньым сохташо́м,
Бо́га мож бы́ло слави́ти,
Лиш латы́нськым языко́м.
Зна́єме їз дôкумḗнтӳв, ож по́межи нас славян
Окрьӳм вчитильӳ́в нїмḗцькых
Бы́ли мiссіонары вся́кi:
Бы́ли «зъ влахъ» и бы́ли грḗцькі… .
Айбо, чи́лядь тота́ «ниславя́нська» –
Му́сай туй ти упôвíсти, –
Бы́ла ду́же-ду́же па́нська:
Они́ вчи́ли панӳ́в в гра́дах
Де й їм фа́йно ся жыло́.
Ні́што дôвго туй гада́ти –
Ни тягло́ їх д лю́дьом про́стым,
Ид пога́нӳм у сēло́.
По́никав на вту «робṓту»
Му́дрый Растіслав «Мора́вськый» –
(«В пēчьӱ́нках» му бы́ли й Фра́нкы,
З чи́тавым ярмо́м ґерманськым) –
И ує́дно з Святоплком,
Князьом ти́тульным Нітря́нськым,
Пи́ше ли́сток Мигальо́ви –
Што быв Ці́сарь у Бiза́нтську.
Пи́шуть му у тӳм письмо́ви:
«..Ож уд да́вна ся змага́вуть, побiди́ти вни пога́нство.
Завто́ прṓсять, сим посо́льством
Ид Царьогра́дському Дворо́ви,
Вбы найшо́в їм му́дрых пṓпӳв.
Обы́ зна́ли чи́лядь вчи́ти
Й наверта́ти ‘д христия́нству
У славя́нськӳм языко́ви».
Кôй скӳнчи́ли му читати,
Цiсарю прийшли́ на га́дку
Два шiкốвнi кандида́ты,
Котры́х мож бы́ло спокӳйно
Ид славя́нӳм заганя́ти.
Бы́ли вто два рӳдных бра́ты,
Кирил й Метод, из Солунья –
Уже у́кі дипломаты.
Кониць I. капітолы
Юлiй 2021.
Кидь писати за прозу и драматурґію, та и туй ся не вбыйшло без Духновича. Василь Молнар не раз споминат Духновича у свою̄й поезії тай прозі, а в книжцї «Цукрикы з материнськов наповнянков» подає оповідку «Пӯд знаком Духновича». Спомин за Будителя є у пєсї Александра Хуста «Диалог (языковый вопрос)». Немало публікацій, творӯв за Духновича мают Іґорь Керча тай Юрій Чорі.
Мож дӯйти до высновка, ож у літературных творах Александр Духнович высвітлює ся лише в позитивному боцї. Вӯн постає хранительом слова, «літературным няньом» про многых авторӯв. Дораз у каждому творі ся каже, ож кидь бы не Духнович, та ачий бы не было нынї карпаторусинського народа. Сяк ся нынї оцїнили його стараня у борьбі проти асиміляції. Може, сякі творы гіперболізуют Духновича, но тото не мінят того, ож Будитель є майважнов персонов про карпатськых русинӯв. За нього ся тямит и буде тямити – йсе майважноє. Но пиля Духновича не забывайме и другых знаных русинськых дїячӯв, котрых маєме доста.