Уж ся близит празник сьв. Миколая – улюблене сьвато вшыткых дїти. За лєґєндом, в тот ден, 19-го грудня (6-го грудня за старым стилём), сьватый Миколай спущат ся з неба, жебы надгородити ґречных дїти гардым дарунком, а неґречных дїти різком. Памятам, як през цїлый рік я міг быти іщы тым збыточником, але в грудни моє поводженя все стремило ся до зразкового, бо ж… Миколай приде! Мыслю, же то не лем зо мном така гісторія, а праві з каждом дїтином, лем же… кілько жыю, а іщы єм не видїл, жебы комуси з дїти Миколай направду принюс різку. Може, тота груднева «акторска гра» была направду помічна? Хто знає? Лем не раю експериментовати 😉 

Як давнї до лемківскых дїти приходил сьв. Миколай? Залежыт, о якым Миколаю ходит, бо Миколай, найперше, то є сьватый, то є наш заступця перед Паном Богом, до якого ся молиме о поміч, а вшытко решта… тото байка – юж потом, аж на конец… Але коли, прецїн, уж гварити о звыку дарити презенты – то деси в 19-ім сторічу він привандровал од Нїмец до векшых міст, а пак поволи-поволи пришол в нашы горы, жебы дополнити нашы стары звыкы, і вкоренил ся. Приміром, гнеска выгнаны лемкы на Луганщынї споминают, же на одміну од решты населїня, лемкы завсе сьватковали Ден сьвятого Миколая: «На Миколая завжди під подушку клали солодощі…» (с. Дошниця).

А якы такы стары звыкы? Як знаме, лемкы все были барз релїґійны люде. Мимо велькой релїґійности, лемкы християнами всхідного обряда, де сьв. Николай Чудотворец шанує ся іщы веце. Ба! Іщы мимо того, лемкы од дїда-прадїда пастырями, а сьв. Николай Чудотворец, окрем інного, вважал ся опікуном зьвірят, опікуном волків. Так, за людьском уявом, в ден свого сьвата сьв. Миколай спіткал ся з волками і вызначал, што каждый з нї має зісти в тязї рока. Жебы одвернути тых голодных волків од свого ґаздівства, лемкы (найперше, пастыре) приносили під церков (до дзвіници) куры, когуты, качкы, гуси, крілї, а до церкови хлїб в дар сьватому. Потом ся правила сьватечна служба, бы сьв. Миколай поблагословил жывніст і ґаздівство прежыло рік без тяжкых втрат. В часї службы треба было добрі ся прислухати, ци не слышно, як когуты піют. Кілько раз запіют – тілько раз буде того рока весїль! Так, приміром, сьватковали празник сьв. Николая Чудотворця на Сандеччынї й Ґорличчынї.

Такой, але юж без додаточных зазначын місцевости, на Лемковинї хлопцї-пастыре перед 19 грудням обходили ґаздівства сусїдів. Ватага напоминала різдвяных колядників, бо мали когоси перебратого за чорта. Хтоси в великій гунї на плечах был за Миколая, даколи му тїж вішали бороду. Під выглядом сьпівали: «Ой хто, хто Миколая любит…». Прихід пастырів вважали за добру прикмету, тото віщовало добро та статкы на будучный рік. Хлопакам давали печыво і піняз, бо сьвятого Николая Чудотворця лемкы тїжек выображали пастырьом.

Такы сут нашы лемківскы «миколаівскы» звыкы. Ачей, мате што додати? Покаль тото є вшытко, што менї ся вдало найти. Певен, же давнї іх было о дуже веце, за то пиште звыкы зо своі родины / села в коментарях.

А наостаток подаю стару байку зо с. Бортне о тім як, по-доброму, з хытростём сьв. Миколай навернул злодїїв. Будте ґречны а не забудте піздрити зрана під заголовок! 😉

Сьв. Николай і злодїї (адаптовано)

Быв єден лютер и почув, же Миковай такый є великый патрон, и мав дуже гроший и завісив си ёго облича там, де мав касу, и повідат му: «Ты патрон, жебы-с мі патрив на мої грошы, жебы мі зводїї не забрали. Бо я піду в далеку сторону, – бо як поверну, а зводїї мі грошы заберут, то тя забю». – И він обышов далеко, тот пан, и зводїї пришли и забрали грошы. И не мав нич. И повернув ся, піде, – гроший не є, забрали зводїї. Тогды взяв кый и бив образ сьватого Миковая, што аж го подер. Потім як зводїї одышли в далеку сторону (быво їх трёх), як Миковай їм ся показав. Повідат їм, як ночували на трактиярни, и сьватый Миковай пришов ґ ним и повідат їм: «Люде, нашто сте забрали тому лютеранови грошы? Смотте, як мя збив, што аж мі подер одїня на мі! Повернийте ся до нёго, а я вам дам веце гроший два раз». – И они посвухали сьватого Миковая и повернули ся до того, што му забрали грошы. И пришли до нёго зо звістёв и повідают му: «Чого-с нам сьватого Миковая так побив? На ти грошы!» – И оддали му всї грошы. Як му оддали грошы, тепер їм дав впів пінязий. Товды пішли преч од нёго. А він собі пішов и купив сой образ иньшый, сьватого Миковая, и дав си посьватити и там го повожив, де мав грошы, зас. И так шанував облича сьватого Миковая каждый ден и ходив ся молити ґ нёму. А тым, стрітив на дорозї їх сьватый Миковай, што го всвухали, та їм дав гроший и: – «Итте, люди, домов спокойно, веце зводїями ниґда не будете». – То юж дос.

Записал од Петра Боришовича з Бортного, Осип Роздольскый, рока 1900-го.

Сьв. Николай і злодїї (ориґіналь)