Гукливськый лїтопис – памнятка русинського писемства, котра має величезну літературну цїнность. Кроме того, великоє богаство лїтописа лежит у поданых історичных тай етноґрафічных записах. Туй годнї сьме прочитати за тяжкый ґаздӯвськый живӯт у гӯрському селї, важнї історичнї подїї тай кліматичнї умовы на Верховинї.

Лїтопис дӯстав назву выд назвы села Гукливый, де ся вӯн и писав. Гукливый – село у Воловецькому відику, адміністративно входит в Воловецьку ТГ Мукачовського району. Нынї у селї пиля 2100 обывателю̄в. Хроника ся писала у церкви Сятого Духа, котра ся сохранила до днишнього часу тай сокотит ся законом, ги памнятка архітектуры національного значеня 18. стороча. У 1784. роцї нїмиць Франц Пеєр розмальовав цирьков. Сяку інформацію мож найти у хроницї. А тот іконостас дотипирь ся добре сохранив.

Перед первым записом хоснує ся назва лїтописных записок «Новєйшая, яжє когда случишася». Лїтопис ся зачинат 1660. роком, а послїдньый запис по-русинськы датує ся 1818. роком, дале 1821. и 1830. рокӯв сут записы по-латинськы. Дакотрі записы лїтописа через пошкоженя не дӯйшли до нас повными за обсягом. Но такі пошкоженя є лиш у записах за 1770. (читаво), 1813. (слабо) и 1818. (слабо) рокы. Тому дуже великой хыбы не є, инак текст цїлый. Што ся мече у очи, записы часто ведут ся у путанӯй хронолоґії. Кидь позирати на їх рокы, видиме, ож они ся вели з перерывами.

Авторы. Авторами лїтописа были священикы из Гукливого. Айбо знаєме лиш за єдного автора: священика Михаїла Григашія (1782-1823). Якыхось даных за другых літописцю̄в, богужаль, не є.

«Новєйшая, яжє когда случишася»

Верховина. Дуже ся часто у записах споминат Верховина, як місто, котроє ся описує у хроницї. Гукливый – село, в якому ся писав лїтопис, находит ся в  гӯрськӯй части Подкарпатя. Такый реґіон и до днись называют Верховинов. Завто находиме у записах ипен сякый ґеоґрафічный термін.

Спомнив им, ож нынї Верховинов называют высокогорнї районы Подкарпатя. За недавнов адміністративнов структуров, такыми были бывші Воловецькый тай Міжгірськый районы. По реформі тото Воловецька, Нововорӯтська и Ждинїєвська ТГ Мукачовського району тай Міжгірська, Пилипицька, Синевирська и Колочавська ТГ Хустського району. Треба повісти, ож хоть назва «Верховина» загальна, айбо чилядь дїлит ї на дві части: Воловецькый відик (якый ся описує у лїтописї) єдна Верховина, а Волӯвськый (Міжгіря) відик –  друга. Они инчакі говором бисїды, културов тай обрядами. Часто тот бӯк, де ся находит Гукливый, люди Горішньої Боржавы называют «лемацьков Верховинов».

У часы написаня лїтопису село ся выдносило до Воловецького округу комітату Береґ. Ипен тот округ и быв названый Верховинов, авадь Бережанськов Верховинов. На картї комітату годнї сьме видїти положеня и рельєф округа, котрый позначеный цифров 5.

Бисїда. Лїтопис написаный живов тогочаснов бисїдов из домішками церковнословянського языка. У записах ся хоснує сполучник «лем», котрый характерный дїля той части верховинського реґіону.

ωт Маскалов варта была тогда же лем птах перелетѣвъ через Бескѣдъ.
(Выд Москалӯв варта была, тоды лем птах перелітав через Бескид.)

Видиме, ож у народнӯй бисїдї руснакӯв уже тоды прижили ся мадяризмы, ги «марга», «варош», «варташ» тай дакотрі другі. Примір:

много люда и́ маргы потопила, аки Ноєва потопа. (1818)

У записах лїтописа за 1766. рӯк описує ся страшный голод. Люди пухли, умирали з голоду. Мусїли їсти вшитко, чим бы ся могли хоть мало насытити.

Тогожде року люде и˝ли сѣчку, жаливу, рѣпницу, кромпловиня и иная таковая. (1766)
(Ипен того року люде їли сїчку, жаливу, ріпницю, кромпловиня и инше сякоє.)

«..мороз поварив росады, дынѣ, ωгурки, лен, горох, лѣс, и прочая, єднаковожь ярь скоро почала была ся и лѣто помѣрноє было, ωсенъ добра, а зима тепла слѣдовала слѣдующаго року» – по тексту видиме, ож давня народна бисїда дуже подобна днишню̄й. У записї споминат ся апрільськый мороз тай описує ся погода за 1795. рӯк.

Што інтересноє ищи можу выдїлити, тото назвы хворот. Из записа за 1665. рӯк знаєме, ож вӯцї на хромоту были выгыбли. 1785. року вӯцї, коровы, конї на мотылицю коло Тисы выгыбли.

…Вѣвцѣ на хромоту выгиблы… (1665)

Живӯт верховинськых руснакӯв быв тяжкый. У гӯрському районї тяжко было ґаздовати через суворый клімат. Ґаздованя руснакӯв дуже тїсно ся переплїтат из хвільов.  В зависимости выд погодных умов збирав ся урожай. Кидь ярь была тепла, а лїто помірноє, в осени бизӯвне быв добрый урожай. Кидь у серединї мая мороз поварив усю погороднину, тоды было инак, в поганый бӯк. Тому за ґаздӯвськый живот тай погоду у записах пишут вєдно.

Кидь перечитати вшиткі записы, мож нараз порозуміти, ож зимы на Верховинї были суворі тай довгі. Студїнь ся пӯзно кӯнчала тай скоро починала. Через такі суворі зимы тай часті морози пӯзньої яре фурт быв слабый урожай, через што ся й починав голод, а пиля нього хвороты. У примір наведу пару дат. Восьмого юнія 1794. року на полонинї снїг быв упав. Через два рокы снїгу у зимі не было, а у лїтї была суш, через яку чилядь и сїна си не могла напаровати. Уже у 1795. роцї была читава зима, а 28. апріля снїг быв упав. У Гукливому лежав два дны, а на полонинї через два тыжднї ся потопив. Из тым снїгом упав быв сильный мороз. Уже нарӯк через сяку погоду зачав ся страшный голод.

Было так, ож у кӯнци лїта уже морозы были. У записови за 1818. рӯк споминат ся, ож 30. юлія мороз быв. Рідко коли были добрі рокы на ґаздованя. Сякый быв тяжкый живӯт руснакӯв из Гукливого.

Історичнї подїї. Хроника богата на всякі історичнї події, котрі ся стали за час веденя записӯв. Айбо майбӯльше тото подїї, што ся дотуляли тогочасного Подкарпатя тай Угорськой земли, єї політичный живӯт. Из знаных історичных подїй споминавут ся приняті декреты Йосифа ІІ 1783. року, война з турками (1789), смирть Катерины Другой 1797. року, програна война Наполеона у 1813. роцї.

Хоть Гукливські лїтописнї запискы не претендувут на статус світознаної  історичної памняткы, айбо подают читаво інформації за Гукливый и цїлу Верховину.

У 1702. роцї споминат ся приход Ференца Раковція з Польщі, котрый тїкав выд нїмицького царя. Через три рокы куруцы зимовали на Верховинї. У 1770. роцї через войну межи Польщов з Російов на Бескидї была варта.

У 1783. роцї было много подїй. У первый раз міряльникы поміряли Верховину. Споминат ся страта двох жидӯв (вӯтця тай сына) тай єдного русина, што го звали Петро, через тото, ож розбили жида из села Латӯркы, (Воловецькый округ). Через два рокы споминат ся повстаня Мартиновича, Лацковича и їх людий. Того року быв голод тай епідемія, люди на глуханю умирали. Через тоты біды Гукливый зачав пустовати, сорок хыж ся пустыми лишили.

Кидь перечитаєме вшиткі записы хронїкы, будеме видїти, ож дуже часто на Верховинї ставав ся голод. Ачий при каждому масово гыбла худоба. Майстрашный голод быв у 1776. роцї. Споминат ся, ож у сусїдньому Мараморошови такый страшный голод быв, што чилядь и здыхлятину їла. А у Гукливому, ги уже-м споминав, чилядь мусїла їсти сїчку, жаливу, ріпницю, кромпловиня и вшитко, што лиш мож.

У 1818. роцї пиля Попраду така была повінь, што много людий тай маргы потопила.

У лїтописї зафіксована інтересна астрономічна поява – затменя сонця. У записови за 1699. рӯк мож прочитати, ож 13. септембра сонце затьмило ся и тьма была, як темной ночи, ги кой курьом на нӯч сїдати.

Публікації лїтописа. У первый раз фраґмент из лїтописа опубліковав Євменій Сабов у «Христоматії церковнославянскихъ и угрорусскихъ литературныхъ памятниковъ» у 1893. роцї.

Дале у 1912. роцї Гіядор Стрипськый (Я. Біленькый) опубліковав ориґінал лїтописа у роботї «Угроруські писемні памнятки». У свою̄й роботї Стрипськый критиковав Сабова через хыбы, допущенї у фраґментї лїтописа тай його назві.

Кроме сих двох выдань є и другі. Приміром, скорше Стрипського, у 1906. роцї, А. Петров у книжцї «Матеріалы для исторіи Угорской Руси IV» подав вырізкы из лїтописа. У 1919 роцї увидїла світ публікація Шандора Бонкала. Айбо ипен у роботі Гіядора Стрипського поданый повный текст хронїкы.

Минї йся писемна памнятка май припадат до душі через записы за живӯт верховинськых руснакӯв из Гукливого, їх ґаздӯвськоє талантованя. Ипен етноґрафічный зміст лїтописа трутив ня розслідовати хронїку.

Недавно-м ся взяв робити адаптацію сього лїтописа днишньов русинськов бисїдов, а кидь май точно, єї сіверомараморошськым говором. Зробив им адаптацію, вбы чим май бӯльше людий могли прочитати записы хроникы, дӯзнати ся подану лїтописну інформацію, поруняти давный варіант бисїды из днишньым. Кидь моя робота служит дїля лїпшого розуміня обсягу хроникы, хыбит нам ищи лінґвістична робота, де бы усьо было розписано и розяснено уже суто из лінґвістичного позираня.

Гукливськый лїтопис – єдна из майважных русинськых писемных памняток. Ипен сякі писемнї богатства треба нам ширити межи нашу чилядь. Видит ми ся, ож до каждой літературной памняткы треба чинити адаптацїю днишньов бисїдов, бо старі тексты многым людям читати тяжко.

Кидь ся ориґінал якоїсь писемной роботы втратив, тоды за тоту роботу треба писати назоры, чинити публікації. У примір наведу публікацію сторӯнкы «По-нашому»: «Няґувська Постила – перший відомий повноцінний твір нашою мовою». Тото дуже добра статя, котра дӯстала красну реакцію и читаво ся ширила и ширит межи нашых людий. Сяку роботу треба робити й дале.