Дилема общественного договора на Пудкарпатьови

Так ги з каміня без циймента не мож постройити стіну, так з масы люди без інтеліґенції не мож постройити функціонувучоє общество. Колись уд худобы появила ся технолоґія сухої кладкы, яку активно хосновали щи донедавна. Но такый фундамент «насухо» удержовав лиш невелику деревляну хыжку, у якых і жили наші предкы не єдну ґенерацію. Хоть нись мы технічно просунули ся тай стройиме бетярські хыжі, заливавучи бетонні фундаменты, цівілізаційно сьме так і не улізли із свойых «куч» із кладков «насухо». Бисіда йде за общественный договор, удносины межи інтеліґенційов тай народом, їх непросту історію на Пудкарпатьови і тяжкі наслідкы про ннишньый стан общества.

Довго мож спорити, кого удносити до інтеліґенції, а кого до народа (не нації). Інтеліґенція є соціокультурна версть люди, які ся занимавуть інтелектуальнов роботов, проявлявуть ініціативу і моральноє лідерство. Класичный приклад ото тройця учитель-нотарь-сященник. Пуд народом мож розуміти цілӯсть ушиткых люди конкретного общества. У нашӯв ситуації ото майбӯлш селяне, робочі, пудприємці. Уже на етапі, коли начинаєме переносити сесі катеґорії на русинӯв, розумієме, ож так ото у нас не робило. Інтеліґенція майбӯлшу часть нашої історії не удзначала ся моральным лідерством тай ініціативов, а щи была намного май лояльна політичному режимови, ги народови. А сиґінь народ, без свої економічної, політичної і даже культурної еліты скорше припоминав народну масу, люд. Сякый стан у Пудкарпатьови держав ся не одно стороча і глубоко укорінив ся у структурі соціума, даже при частӯв зміні державы.

Обы до ладу поняти характер общественного договора у Пудкарпатьови, треба вернути ся назад і проаналізовати, як вӯн ся розвивав і які зміны вносили конкретні періоды. Туй варта сконцентровати ся на модернӯв історії, котра у нас ся начинать дись у половині 19 ст. А головным критерійом буде трикутник режим-інтеліґенція-народ. Усього мож уділити такі періоды: мадярськый (угорськый), чехословацькый, радянськый і актуальный українськый. 

Перша і майдовгочасна епоха – мадярська. Она задала многі тренды, котрі щи слідно і ннись. За першоє, сись період тягнув ся фактично из Середньовіча, у ньому сьме провели бӯлшӯсть свої домодерної історії і вступили у модерну. За другоє, характер Мадярського королю̄вства стройив ся на становому обществі і внутрішньому колоніалізмі, што ся кывать заселеної немадярами периферії. Так, на Пудкарпатьови роль політичної і економічної еліты была закріплена за немістнов родовов аристократійов. Немногочислена інтеліґенція грала скорше службову роль. Практично вшитко русинськоє населеня было марґіналізованоє і мало пудданськый статус. Из сиї домодерної традиції выходить асиметричный общественный договор, якый робив лише межи режимом тай інтеліґенційов. Вӯн ся стройив на тому, ож ключовов вымогов до інтеліґенції была лояльнӯсть режимови і доктрині. Будапешт из свого боку полівляв на містах, давав пуддержку (даже силову), кідь доходило до локальных конфліктӯв і т. д. У другӯв половині 19 ст. і аж до 1918 року іся схема розвивала ся, доповньовала ся, но не поміняла ся кардинально. Поступово атрибутом інтеліґенції стала мадярська ідентичнӯсть, бисіда, што щи май поглубило розрыв из русинськым людом. Важну роль у ґаздӯвському животі заняли жиды, котрі еміґровали з востока, но приняли туй «правила ігры» і заняли своє місто у Пудкарпатьови. Мож найти выїмкы, но у масі ситуація так і упозировала. Практично всі уд чиновника до учителя і уд дохтора до сященника утратили субєктнӯсть і служили режимови намного бӯлше, ги містному населеньови. Само собов, мали з того выгоду: вто могла быти безкарнӯсть у чиновника вадь коблина у сященника. Інтелектуально і політично осиротілый русинськый селянин відів у інтеліґенції не опору і лідерство, ай руку режима, корупцію, мадяризацію. Не могло быти бисіды за довіру вадь кооперацію. А вто значить ізоляцію народа і циркуляцію його живота у малых закрытых громадах. Сяк русины довгый час і лишали ся пасивными участниками патерналістичного общественного договора, «тритьым лишньым», за якого рішавуть другі.

Перелом наступив у 1918 році, коли Пудкарпатя (Пудкарпатська Русь) за результатами Першої світової войны было передано Чехословацькӯв республіці. У сього історичного момента є свої позитивні і неґативні стороны. З єдного боку, молода республіка принесла у край всецілоє право голоса, плюралізм, свободу культурну, бисіды, ґаздованя, віросповіданя. Сись список быв справді проґресивный на свӯй час і дав силный імпульс для розвоя громадянського общества. У новӯв державі общественный договор ся кардинально поміняв. Політичный режим, уже пражськый, відів у старых елітах Пудкарпатя опозицію. І наоборот, найшов опору у містному русинському населеньови, якоє щи, правда, не мало тӯлко інтеліґенції, обы перебрати ініціативу. Зато было убрано два паралельні путі: переселеня чиськых спеціалістӯв у Пудкарпатя і пуддержка русинської інтеліґенції. Так мала ся удбалансовати і стабілізовати політична, соціально-економічна ситуація у крайови. В общественному договорі завели ся доста здорові взаїмины межи режимом, інтеліґенційов тай народом, де каждый елемент начав бавити пропорційну роль. Режим мав дозорову функцію і быв ґарантом договора. Народ при ліберальнӯв політичнӯв системі дӯстав свої важелі вплыву, ги електоральный потенціал вадь протестні выступы. Інтеліґенція пӯсля довгого часу начала зближати ся з народом і заставати свої просвітницькі і лідерські функції. 

З другого боку за довгі рокы заобставаня русинськоє населеня было натӯлко ізольованоє, неусвідомленоє, морально і фізично пудломленоє, што просто неваловшноє было приспособити ся до нового часу і ухосновати його потенціал. Бӯлшӯсть люди дале жила за інерційов, што не позволяло быстро поміняти структуру общества. Што лоґічно, было много недовіры, апатії, неґативізма, страха. Чиськый аґрарный політик Антонін Хлоупек так описав общественну ситуацію у Пудкарпатьови 1922 року: «Народ нас, чехӯв, винить у тому, ож опят гибы пуддержуєме (уболіваєме за) інтеліґенцію, котра была і обстає ся мадярська, не чуствує з людом тай хоче го, і пуд прапором чехословацькым, так ги при Мадярщині контрольовати…». Як мож поняти, не вшитко было ідеально, мала місто корупція, «перевертаня кобатӯв», і т. д. Моя прабабка говорила, ож при чехах было майдобре, бо з ними ся мож было легко договорити. Ото указує на простый факт: руснакы дӯстали бӯлше свободы, удкрытости, можностю̄в, но мали доста зредукованый кругозор і піціцькі амбіції, обы їх реалізовати. Вто є норма. Різкі потрясіня тяжко ся удбили на животі буквально вшиткых жителю̄в Пудкарпатя. Но так само помогли ідентифіковати його реальный стан, проблемы і каталізовати зміны передусьым у менталітеті. У сись період мож констатовати максимальноє зближеня і кооперацію народа тай інтеліґенції. Ото ся проявляло у школах, сільськых бібліотеках, кооперативах, і даже першӯв масонськӯв ложи, де ся хосновала русинська бисіда, Centrum Securitatis в Ужгороді. 

Проблема чехословацької республікы была у тому, ож сама держава проєствовала лиш 20 рокӯв. Уд 1939 до 1944 на курту добу Пудкарпатя жило у мадярськӯв окупації, што є специфічна ситуація і на ню̄в ся не будеме туй спирати. Намного май важну роль зограв період, у якый исьме зайшли у 1945 році – радянськый. Мож ся догадати за много пӯдлых і не дуже атрибутӯв сього часу. Ото і тоталітаризм, репресії, колективізація, цензура. Но майвелика трагедія ся стала из інтеліґенційов. Режим у цілях контроля начав ліквідовати її ініціативнӯсть і субєктнӯсть. А вто значить, ож із часом інтелігенція ставала усе май безликым інструментом, даже кідь мала якыйись бутафорный престиж. Мож уповісти, пӯсля недовгої перервы Пудкарпатя вернуло ся у привычный з мадярської епохы патерналізм. Общественный договор типир бӯлше припоминав вертикаль, у якӯв інтеліґенція была медіатором меж режимом і народом, но грала лиш роль сповнителя, ретранслятора. Из сього плыне, ош утратила і лідерські функції. Оті на себе перебрала «партія, котра веде». У Пудкарпатьови склала ся ситуація, котра пудорвала не лиш інтеліґенцію, а й довіру до ниї из стороны народа. Якым бы тоталітарным не быв режим, а у глубині общества витало розуміня того, де доктрина розходить ся из реальнӯстьов. І вті, ко ся пробовав услужити перед політичным начальством, ухосновати своє положеня, навхтема утратили пуддержку межи людьми. Не все вшитко было так, маєме і позитивні приклады. Но кідь поруняти соціальный, культурный капітал, та учитель сиридньої школы у чехословацькый період мӯг го мати бӯлше, ги професор університета у радянськый. 

Не меншу шкоду, ги сам режим, приню̄с і його розпад у 1991 році. Формально прийшла нова держава, но щи не єден рӯк общество як у Пудкарпатьови, так і у цілӯв Україні жило по інерції і уходило из тяжкої кризы. Вертикаль общественного договора розсыпала ся, так ги економічна і політична система. У якыхись сферах обстав ся статус кво, у якыхись начав ся хаос типа «давуть – бери, бють – утікай». Практично кажда сторона договора была дезорієнтована. Ініціативу перехопили марґінальні і кримінальні елементы, котрі поступово удбільовали ся і ставали новов елітов. Бутафорный престиж інтеліґенції быстро пропав. А пӯсля 40 рокӯв німого играня пуд дудку режима многі вже і не тямили за соціальный капітал, ініціативу, моральноє лідерство. Так і уйшло, ож практично вся інтеліґенція скачуляла ся у обідноє слово «бюджетникы» і змішала ся з сіров масов у спробах ужити. Ліпше мали ся вті, ко быв ближе до «корыта» тай хосновав безпорядок у властных інтересах, но їх мож назвати лиш паразитами.

З роками ситуація ся стабілізовала. У даный момент ключовыми словами у общественному договорі на Пудкарпатьови суть лояльнӯсть тай інтеґрація. Ісе типирішні пріорітеты режима. Докӯть містні еліты, даже з неоднозначным минулым, публічно пуддержувуть їх, они мавуть мандат на сю̄в території і даже карт-бланш на некомпетентнӯсть. Шкода, ож сись принцип часто робить і у інтеліґенції. Бисіда іде за «бюджетну» єї часть, котра много перебрала з радянського періода. Она усе щи дуже нейтральна, а вто протирічить ініціативности, яка ю̄в має быти притаманна. Все щи не солідарна і не готова колективно сокотити хотя бы свої інтересы, не кажучи вже за народні, а вто протирічить моральному лідерствови. Все щи бойить ся удкрыто перечити начальствови, принимати міры, брати на себе удповідальнӯсть. Роль інтеліґенції у общественному договорі помалы набирать у вазі, но реально раз слаба. Народ у сю̄в схемі упозирує доста осамілым і неконсолідованым. Маса люди з великым потенціалом, яка реально лишена сама на себе і місто кооперації живе у орґанізованӯв анархії, думавучи, як прожити завтрашньый динь. У колективнӯв свідомости пӯсля тӯлкых травм лишать ся глубока недовіра і даже обіда як на інтеліґенцію, так і на режим. А самоє главноє, ож не є розуміня перспективы, общого інтереса, довгосрочної цілі, мотивації. Ото є уровень, якый народ не годен досягнути без інтеліґенції. І так ми ся видить, ож інтеліґенція без пуддержкы, опоры народа не буде мати субєктнӯсть і не займе своє належноє місто у обществі. 

Уходить дилема. Ко має ступити уперед першый? Никавучи, як мало было у нашӯв історії позитивного опыта у громадянському обществі і як много неґативного у патерналістичному, нерозумно чекати самоорґанізацію уд народа. Приблизно так само у Пудкарпатьови мож бізовати ся на режим. Уперати ся мож хыба у схему лояльнӯсть = свобода на містах. Я рахуву, інтеліґенція є ключом до ліпшого общественного договора і проґреса у крайови. А конкретно вто, як буде робити она і як буде ся робити з нив. Именно інтеліґенція має проявити інінціативу, демонстративно запрячи ся уєдно з народом, наладити удкрыту комунікацію хотя бы у громаді, де є очевидный общый інтерес (общоє благо). Дале послати до фраса міфы «мы нич не годни», «така держава», «у нас нич ся не помінять», бо люди, котрі мыслять сякыми категоріями, неваловшні до морального лідерства в принципі. Прийде ся доганяти пролишеный проґрес громадянськых інститутӯв, ширити їх межи людьми, не бояти ся неґативізма. Не обыйде ся без налажованя контакту из режимом, з містнов властьов. Принимати ги аксіому ушитко, што іде згорі, не є норма. Треба навчити ся давати режимови обратный звязок, конструктивно критиковати і, кідь треба, протестовати. Межи иншым, не є нич пӯдлого у тому, обы ся закапчати у політичный живӯт, заручити ся пуддержков народа і дати конкуренцію паразитам. Но най бӯг заварує у критичный момент забывати за солідарнӯсть, лишати когось самого пуд тиском, давати переслідовати лідерӯв, які на себе взяли беремено удповідальности. Бо і типир много ко не хоче уступити позад того, што бойить ся осуда, утраты роботы, переслідовань начальства. Кідь єден за всіх, та всі мавуть быти за єдного, иншак не варта і начинати. Айно, ісе дуже высокі вымогы до інтеліґенції. Завто приорітетом кроме иншого має стати якраз просвіта і робота из нив. Інтеліґенції кось мусить нагадати, ко вни, для чого і яку мавуть силу. Над сим мусять типир нарабляти майсвідомі з нас. І діяти удкрыто, креативно, удмітувучи ексклюзивістські, елітаристські, традиціоналістичні концепції, бо у 21. сторочови з ними уже не мож рішити проблемы, які ся у Пудкарпатьови назбирали.