«Байка о іжі а заяцї подабат на байку, але она єст правдива, а щы барз цєкава!» — так мі все повідали моі дїдо і так я вам кажу. Послухайте.

Было то в недїлю рано, в гардім осїннїм часї. Сонейко зішло прекрасне, вітрец повівал стернисками зожатых зерен, а пташкы ладнї сьпівали, бо през пару ден мали юж одлїтати до вира. Люде ся вбрали в сьвятечне вбраня і шли до церковци, бы ся помодлити Пану Богу. Вшыткы были задоволены, вшыткы были рады а веселы, а з нима тїж і іж.

Іж стоял сой на порозї, заложыл рукы на груди, позерал на погідне небо і злоты поля, пикал файку і мугыкал під ніс якуси іжачу пісеньку. Посьпівовал си а посвистовал, аже наглї помыслїл, же зак го іжачыха вымыє а розчеше іх молоды іжачата, він си може піти кус дооколїшнїма полями на прегульку, жебы увидїти, ци є щы деси в полю морков. Морков росла недалеко і іж пішол там на обід. Морков іж тримал за свою.

Як помыслїл, так і зробил. Ввошол іщы до своёй хыжы і повіл:
— Іду кус сой погулям, скоро буду.

Пак запер за собом двер і пішол гостинцём до поля.

Не перешол іж іщы і десят кроків, і был іщы дос далеко од морквяного поля, коли му заяц зашол пут. Заяц вышол, бы ся подивити на свій конич.
— Добрый ден, куме Яцю! Ци сте здоровы? — повіл ґречнї іж.

Але заяц был гоноровый. Він не одповіл на іжаковый привит нич, лем глумливі піздрил:
— Ов-ва! А ты што так рано ся волочыш по хотарёх?
— Іду на поле, — каже іж кремпливі.
— На поле?! Га-га-га! Цис не мал чого лїпшого до роботы? — зареготал заяц, — Де тобі з твоіма ногами іти? Та ты поля не перейдеш!

Іжа тото барз смутило, бо го ногы справды кус кривы і не барз ся надают, бы дуже ходити. Він фыркнул:
— А ты, Яцю, думаш, же твоі ногы сут здібнїшшы до чогоси лїпшого?
— О! Певнї, же так! — засьміял ся заяц.
— Можеме спрібовати, — сказал іж, — Я ся заложу з тобом, же я тя пережену
— Ты? Мене? — зареготал ся заяц, — Ба та ци ты не знаш, як заяцї ганяют? Ты хцеш ня перегнати своіма кривыма ногами? Но добрі! О што ся заложиме?
— О два карбованцї злотом і фляшку доброго вина.
— Згода! — повіл заяц, — Зачынайме з місця.
— Нї, давай кус пізнїшше. Я щы не обідал. Я перше піду домів, а за піл годины выйду, — одповіл заяцёви іж.
— Добрі, — сказал заяц і они ся розышли, жебы през піл годины ся зас стріти.

Іж шол поволи домів і мыслил: «Заяц уповат на своі довгы ногы, але я го перехытрую. Він направду вдає з себе пана, але він глупый… як чіп! Вера, побіда буде за мном!»

Іж пришол домів і повіл іжачысї:
— Жено, вберай ся скоро, підеш зо мном в поле.
— Што ся трафило?
— Я ся заложыл зо заяцём за два карбованцї і фляшку вина, же го пережену, а ты мі мусиш помочы.
— Чловеку, та цис гет здурів?! — подивовала ся іжачыха, — Та де тобі ся міряти зо заяцём?
— Жено, не журий ся! То єст моє. Ты лїпше не мішай ся до нашых хлопскых справ, а просто зберай ся і ход. Дїтиска почекают.

О мінуту вышли обає з хыжы і пішли хотарём. Іж гварит:
— Тепер слухай, што кажу. Перегоны будут на отвертім полю. Заяц буде гнал єдном бороздом, а я другом. А почынаме гнати з горы. Отже, ты не маш нич до роботы, лем встанеш гев в долинї в бороздї, а як заяц прижене з горы, ты му крикнеш: «А я юж ту!»

Дішли до того місця, іж повіл женї, де она має встати, а сам пішол ролём горі. Там ждал на него заяц.
— Почынаме?
— Почынаме, — одповіл заяц.

Повставали в сусїднїх бороздах і заяц гукнул:
— Раз! Два! Три!

В ту филю рушыл стрілом в долину. А іж поступил, ачей, три крокы, а пак сїл тихо в бороздї. Коли заяц в повнім розгонї добігал до конця ролї, в долинї закликала іжачыха до него:
— А я юж ту!

Заяц счудовал ся, але повірил. Він не пізнал, же то не іж, а іжачыха, бо они сут барз подібны єден до другого.
— Ну, прібуйме щы раз до горы! — повіл заяц, — Тепер ты ня не переженеш! — і пустил ся гнати горі. А іжачыха, як і муж, поступила з три крокы і присїла. 

Коли заяц, задыхаючы ся, долїтал горі, там уж стоял іж і крикнул здалека:
— А я юж ту!
— Што?! Та быти не може! — погнївал ся заяц, — Ану щы раз! В долину.
— Добрі! — повіл іж.

Історія ся зас повтарила. І зас… І так кількадесят разы… Так вдолинї, як і вгорі заяц все заставал то іжачыху, то іжа і мыслил, же то іж го переганят.

А на штыридесятсемый раз заяц, прецї, не долетїл до цїли. Впал без сил на серединї борозды а зомлїл. Коли пришол до притомности, дал іжови два карбованцї злотом і фляшку доброго вина, а сам поплёнтал ся зганьбленый до свого конича. Одтовдыль заєдно оминат іжа, бо ся встыдат го. А іж лем си підсьміхує і мыслит: «Так, так, небораче. Не выстарчыт мати силу в ногах, а треба мати щы й розум в голові!»

За то, дїти, все майте розум…