Яр. Рано. За вікном на деревах ся виднїє білый квіт, гардї сьпівают пташкы, а коло хыжы, на порозї, вылежує ся кіт – імає сонячны променї, радує ся першому теплу. Так поволи і неохотнї природа встає з долгого сна. Тиша а спокій. Не знала спокою товды лем Євка, стара ґаздиня, прецїн юж гнед Великден, а в ней іщы нич не нарихтоване. Цалу ніч Євка не спала, кухня ходила ходуном. Головнї, жебы паскы были готовы, бо паскы – тото головне. Што то за ґаздиня, же не вміє выпечы паскы? Люде в селї гварили, же баба Єва пече найлїпшы паскы. Єй паскы все выходили великы, але рівны і круглї, правильной формы. Зверхы Євка все любила паску файно прикрасити, а смак… а запах… ум‑м! Справды, вшыткы, хто кушал паску бабы Євы, гварили, же тото найлїпша на селї паска і такой доброй паскы они щы ниґда не іли. Такы байкы Єву барз гріли і з часом баба ся зробила кус пихата. Так не было на селї никого, хто бы не похвалил бабу Єву за єй паску, як не было на селї юж никого, кого бы баба Єва не вычытала за іх паску. Свою критику Євка все любила робити на Великден і конче коло церкови, жебы было дуже люди и каждый міг услышати та ввидїти яку «планну» паску выпекла та ци та ґаздиня. За словами бабы Євы, Марина все пекла замалы паскы, а Кася – наопак, завеликы. Паска Штефкы была засолодка, а паска Мількы – засолона. Улька, гварила Євка, не вміє добрі свой паскы прикрасити, а Павлїна… хоцкы вміє прикрасити, але што з того, як сама паска на смак не є добра? Так «повчала» сельскых ґаздин Євка юж не єден рік, так хтїла «повчыти» і того рока.

Того рока в бабы Євы ся вдали пречудовы паскы, щы лїпшы як были перше. Баба ходила доокола пеца і потерала рукы: «О!», – повіла вголос: «Най видят хто на селї найлїпша ґаздиня, най знают! Вера, я ім покажу яком має быти правдива паска!». 

Пришол Великден і треба было йти до церкови. Баба Єва долго выберала паску до сьвачыня, а взяла найбільшу і найважшу. Так велику, же в пецу аж треба было розобрати челюсти, бо баба не могла ю нияк добыти. А так тяжку, же хлопы мусїли ззадї помочы і кус підважыти бабі на плечы, бо стара не годна была сама ю здоймити.

Церков стояла на горбі. Жебы дістати той церкови, треба было ся кус намучыти – так нераз і молод хлоп ся задыше, пок догоры ся дістане. А што казати о старій бабі? Іщы векшой трудности додавало болото, бо през цалый ден лял дойч. Але… бабу Євку было не спинити, она снила тым днём цалый рік. Снила, як буде повчала люди і як люде завиднї будут позерали на єй паску. Баба шла і все штоси мырчала сой під ніс.

Баба озернула ся, а ниже шла Марина і дігнала бабу:
— Христос воскрес, Євцю!
— Воістину воскрес, Маринцю! Де так летиш? О… Виджу, же зас того рока маш малу паску. Ба! Яснї одкаль маш сили так тріском летїти горі!

Смотрит наша баба, а выже баба Павлїна тїж суне поволи, але чомси смутна:
— Христос воскрес, Павлїнцю! Што ‘с така смутна? Зас ти ся паскы не вдали ба што?

Баба Єва ся не могла натїшыти підсьміховати ся, аж гоп! Нога бабы ховзла, баба впала, а з нём і паска выпала з плахты просто в болото, а пак ся покотила долов. Євка скоро скочыла на ногы і полетїла за паском, бы ю дігнати – та де там… зас нога ї ховзла, баба впала до болота і в плач. Люде ввидїли тоту картину і почали ся з бабы сьміяти: «Ну не дивувати ся тій малій та тій більшій пасцї, а ты, стара торбо, чого котиш ся?». Од ганьбы баба Євка не знала де ся дїти – она хтїла з другых ся посьміяти, а посьміяли ся з ней самой. Так тото в сьвітї быват, же хто ся з другых хце позбитковати, того Пан Біг скарат і юж самы люде ся з него позбиткуют 🙂

В основі той байкы лежыт лєґєнда зо села Улюч, на лемківско-надсянскій граници. Байка была мном записана, але кус прероблена і пребрехана. За час написаня байкы жадна баба Євка не постраждала 🙂