В часї войны, очевиднї, бракує добрых емоций… А што може дати нам веце добрых емоций як не мысли о будучности – о нашых дїтях? 🙂
Як и кажда дїтина, коли ‘м был мал, я любил позерати мультикы (кресівкы). Окрем, на тот час, новых кресівок, памятам на телєвизиі щы велё старых кресівок, як ся гварило, совецкых. Хоцкы мам одразу до вшыткого совецкого, але прецїн мушу признати, же то были файны кресівкы: «Ну, погоди!», «Козакú»… Мимо того, знаны были ружны кресівкы на мотив дакой людовой байкы. Наприклад, в моїм серцю особливе місце має кресівка «Жил-был пёс» на мотив украінской оповідкы о псови Сіркови. Повім Вам, товариство, же то єст правдива штука! Тота кресівка ся барз полюбила не лем дїтям, але и дорослым. Неповторна атмосфера украінской Полтавщыны – село, сьпіванкы а танцї – направду, чудесна робота, чудесна байка и… якым было моє зчудованя, коли ‘м однашол подібну байку в нашім лемківскім фольклёрі!
Як єден воўк поміг єдному старому псови, кед пса хотьіў ґазда прогнати за то, што пес уже старый.
Маў єден ґазда псика. Коли псик быў маленькый та го дуже любиў а як уж старый быў, то го нé хотьіў, биў го і юж о него не стояў. Тай пак на остатку гварит: ид гет од мене псе, я уж теперь тебе не хочу. Тай тот пес выйшоў на загороду и выє. Тай воўк слухат і пришоў ґ ньому тай повідат: чем ты так выєш? — Ей, повідат, кед єм быў маленькый, то ня ґазда любиў барз, а теперь єм уж старый та ня выгнаў гет. Тай повідат воўк: ей він тя зас так буде любиў, як тогды, колис быў маленькый. Так повідат: буде його дьітина там на ґанку, а я ґ ньому прийду, та дьітину вхоплю тай я буду с тоў дьітиноў втьікати, а ты будеш мене імати тай тоту дьітину од мене выдреш і йому принесеш а він тебе буде любиў за то. Воўк пришоў на обору та взяў дьітину з ґанку тай втьіче з ньоў а пес за ним тай дьітину од нього выдер і принюс тому ґаздови. Тай тот ґазда зас почаў пса любити тай гварит женьі: зготуй псу єдну козу і єдну льітру молóка. Та жена так зробила та дала псу то зьзьісти а пес сытый быў та радуваў ся.
Записано: село Воля Нижня, середуща Лемковина
Файна байка, нї? Мыслю, же и малым лемчатам ся сподабат 🙂
На остаток… Прошу, чытайте дїтям по-нашому, бо… парадокс? Але я вірю, же дїточа байка є веце важна, нїм навет серіозна наукова праця. На жаль, лемків стає меньше – не од того, же стары лемкы вмирают, а од того, же нове поколїня юж од мала не росне лемками. Власнї, коли мы чытаме своім дїтям байкы – мы сїєме в іх головы певне зерно – чудже ци своє. Як посїєме чудже – то гріхом нам пак ганити, же зі своіх дїти выроснут нам чуджы. А як посїєме своє – то выроснут нам добры сынове и добры дївкы. З рідном байком мы передаєме дїтинї душу нашого народа. Хоц де бызме не жыли, а рідна байка все перенесе нас до нашой вспільной хыжы – до Лемковины: до лемківскых гір, до лемківскых лїсів и потоків, до лемківскых зьвірят и лемківскых люди, до нашых сел. Памятайме о тім, краяне, прецїн, хыба не того мы вшыткы хцеме, хыба не Лемковином сниєме?
А Вы чытате дїтям по-лемківскы? Кой хцете зачати – напиште мі долов, в коментарях, и разом поглядаме добры байкы в рідній бесїдї для Вашого любого чада 😉
Бывайте здоровы!