Што нам приходит у гōлōву, кōй чуєме слово «гускы»? Бизȳвне, мнōгі пōдумавут за тых гусок, котрых датко держит на обшарю. А што може инше быти? У днешный час мало тко тямит «гускы» ги динь перед свальбōв из русинськыми свальбовыми традиціями. Типирь вмісто гусок у подкарпатськых селах Марамороша сут «вінкы». Вінкы — динь перед свальбōв, кōй мōлōдята идут на барвінок, а пак из того барвінку дружкы плетут вінкы молодым, а май старші жоны ладкавут.

Айбо вернеме ся ид гускам. Чого ся сяк кликав тот динь? Чилядь говорит, ож того дне плетут вінкы, а пак їх зашивавут у парны из гусячым пірьом, на котрых молодята будут спати. Завто ся и кликав сяк тот динь — выд парнȳв из гусячым пірьом. Айбо треба пōвісти, ож на гускы были такі ипен традиції, што й на вінкы. Давно хосновали ся вбі назвы, май часто «гускы», а назва «вінкы» є май хоснована у днешный час. На типирь ōна абсōлютно вытїснила май давну назву.

Є ищи єдна версія, чōму казали «гускы». Тото было завто, ож май давно, у 19. – зачатку 20. ст., у нашого народа быв сохташ плести вінкы из барвінка тай у вінкы заплїтати гусячі пера. У селах Боржавськōй долины быв звык из гусячым пірьом заплїтати й пера из струка. А пак, ги у первȳй версії, тоты вінкы зашивали у парны из гусячым пірьом (приданоє). Мож твердо пōвісти, ож назва ся асōціює из гусячым пірьом, котроє у тот динь хосновали про молодят.

Сут ищи версії, ож назва походит выд колачȳв, кōтрі пекли на тот вичȳр, бо ōни нагадовали гусок. Ищи годно было быти выд гудакȳв, кōтрі на гȳсках гусляли. Исе усьо догадкы, кажда версія годна мати правду, тōму чилядь сама може си выбрати причину, чōму вичȳр плитїня вінкȳв сяк ся кличе.

Треба си нагадати, ож ни у вшиткых селах Подкарпатя ишли на барвінок при гусках. Даґде ишли израна, у динь свальбы. Што тоды робили на гусках там, де ни йшли на барвінок, ни плели вінкы? Тото вже є перва часть свальбы. Зачинала ся ōна извечера. Приходили й зачинали гусляти гудакы. Треба ни забыти, ож на тото ґаздȳвство, де были гускы, сходило ся читаво лиґінїв тай выдданиць, хōть їх и ни кликали. Там ōни играли, фіґльовали. Про них тото была альтернатива вичȳркам. Дакōтрі помагали ладити ся ид свальбі — приміром, кидь літо, та рȳщами липы, березы украшали городину, чинили ворота.

Уже увичирі на обшарю ся збирала уся файта. Приходили также цімборы фамілії тай сусїды. Тоже їх ни треба было кликати, сходили ся ōни самі. Кликали хыба свашок, кōтрі мали на гусках важну рōль. Ōни ставут у хыжі авадь на двōрі (де налажено) у вороха и зачинавут ладкати. Треба пōвісти, ож жоны ни спȳвают, а ладкают, бо самоє ладканя є инакоє выд простых свальбовых спȳванок. Спȳват ся тото инакым тоном, тихо тай жалосно, смутно. Лиш тоды, кōй жоны заладкают, уже зачнут зась гудакы гусляти, и играня, спȳваня годно быти на гусках до рана, закі ся молодьож ни розыйде дōмȳв.

У тых реґіонах, де у вичȳр гусок ни идут на барвінок, гускы чинят и в мōлōдōї, и в молодого. У молодого на гусках чинят курагōв. Но айбо у селах Марамороша на барвінок ишли у вичȳр гусок. А май точно, та вшитко ся зачинало ни вечером, а ищи перед тым, як сонце яне сїдати, убы, як яне ся мирькнути, барвінок уже быв у мōлōдōї. Мали сме такый свальбовый сохташ, ож вінкы лише у мōлōдōй чинили, тōму вшиткі ся збирали у ний на обшарю.

Типирь мож розписати усьо хронолоґічно. Вшитка файта, цімборы, рōдичі, дружкы, тай дружбове збирали ся у молодицї. Также сходила ся вшитка сїльська молодьож. На свальбы у нас заказовали старōсту тай гудакȳв, ōни мали быти уже й на гусках. Коли ся усї напаровали, тоды молодята ишли на барвінок.

Ци хōть де мож было ити на барвінок? За йсе треба мало розяснити. Чесно пōвім, тема барвінка пȳдходит на ōтдїльный назȳр, айбо накурто постараву ся подасти сись свальбовый сохташ. Барвінок усе выступав символом здōрōвля тай молодости. Ишли на барвінок лиш на тото обшаря, котроє было выще тōй хыжі, де ся прōвōдят гускы. Рушали на тото обшаря — спереду йшли гудакы тай староста, за ними молодята, а пак дружкы тай дружбове, старшина, дїти, тай другі рōдичі. Кōй приходили на тото ґаздȳвство, та ґаздам давали алдомаш — склянку паленкы, а ґазды вмісто того — склянку из вōдōв сяченōв, кōтрōв спершу сятили барвінок. Што из сōбōв ищи треба было мати? Мусїла быти червена ширинка, крученик, нōжицї, нōжі тай кōпікы.

Кōй сяченōв вōдōв посятят барвінок, кручеником хрестили го, а пак давали по кōпіцї малинькым дївōчцї тай хлопчику, убы выдрізали пару стеблȳв барвінка. Пак тот барвінок молодята білыми нитками язали в узлы. Єден пучок быв мōлōдōму, а другый — мōлōдȳй. За тым староста стелив на землю червену ширинку и клав на ний крученик. Туды нōжицями, ножами дружкы тай дружбове різали барвінок. Різало ся пȳд веселу нōвту гудакȳв. Кōй барвінка было читаво, староста навхрест заязовав ширинку. Пучкы барвінку, што нараз были зрізані кōпіками, молодята держали у руках, дōкі ни приходили дōмȳв, а ширинку из барвінком нїс староста. Староста из старшинōв дяковали ґаздам и рушали гет.

Як ся приходило из того обшаря, де нарізав ся барвінок, свахы, родичкы ладкали:

Дякуєме гōрōдōньку
За твōю урōдōньку,
Штō-сь нам уродив зїля
Всїм людям на весїля.

Дома дружкы тай кумы починали плести вінок. Помагали їм и дружбове, убрывали лишні листкы и складовали стебла у пучкы. Жоны, што посходили ся, ставали у вōрōсї и ладкали:

Ой пой, Боже, до нас,
Бо туй у нас горазд.
Ой пой, Божа Мати,
Вінкы починати.
И ты, Божый крижу,
Ни обыйди нашу хыжу.

Починає ся гостина
Од Тисы до Бескіда.
Тко ї починає,
Най му Бог помагає.
И ты, Божа мати,
Віночкы починати.
И ты, Божый крижу,
Ни убыйди нашу хыжу.

Приступи, мамко, ближе,
Як ся віночок ниже.
Изклади, мамко, складку,
Май на ня дōбру гадку.

Ид гōрі, сонечко, ид гōрі,
Вій ся вінōчку скōрі.
Яли вінкы цеботати,
Ишли бы танцьовати.

Коли вінкы были гōтōві, тоды з ширинкōв и кручеником давали їх молодятам.  За тым всї выходили на двȳр, убы молодята заигровали вінкы. Гудакы играли увиваниць, молодята ся брали у каріку и играли, дружкы тай дружбове метали у них листками барвінку, а старшина сятила сяченōв вōдōв. За тым уже дружбове из дружками заигровали молодят. Играли увиваниць тай копкали у реклик, котрый быв налаженый на тото дїйство. Старшина сятила їх вōдōв тай посыпала пшиницьōв, даколи й кōпіками, цукром. Ищи у нас принято было, убы старшина брала тот реклик тай била ним молодых хлōпцїв тай дївок, убы ся скоро поженили, повыддавали.

За тым пак уже починало ся играня, де ишли и вшиткі сїльські выдданицї тай лиґінї. На стȳл приносили їдїня, починала ся гостина. Так уже помалы ся гостили, гудакы играли, аж дōкі ся вшиткі ни порōзхōдят. За сим вечером, на другый динь, починала ся свальба, но тото уже друга тема. Сякі традиції, сякый свальбовый народный сохташ мали сме давно. Треба нагадати, ож у каждōму реґіōні Подкарпатя звыкы на гусках были инакі, айбо суть была єдна.