«Дїдику, кажіт казку!» — сякыма словами зачинала ся єдна добра новела, яку прочитав им у первый раз ачий гӯдтипирь. Надыйшло ня читати казочкы дїла дїти. Чом так пӯздно? Тадь уже-м давно не дїтвак.
Так ми ся видит, ож прийшōв бым на исе хōть так, хōть сяк. Крутило ся у минї, чекало свӯй час.
Слова исї сут из новелы Александра Хуста, што ся руно так кличе: «Дїдику, кажіт казку». Уже дниська маву на руках книжку, де тота новела тоже є. Приправлена ипныма ілустраціями, краснинько оформлена, напаровані новелы сут читаві, вызират дуже серйозно — чуєш, ож держиш у руках літературу, а не просто писанину.
Туй не треба дōвго гадати, ож чом ня так на исе типирь пōтягло — сяка читанка ми дуже хыбіла, як им быв дїтинōв сам. Не кажу, ож читати было такōй нїшто, книжок дома было препōвно, дай боже! Айбо што тото были за книжкы? Помежи братовых романӯв тай старых тōмӯв сōвіцькōї номенклатурнōї писанины пораз пробивали ся ай май інтересні екземплары: туй ся найде книжечка из казочками, там істōрія обсерватōрії дись далеко в горах Кавказа, антам буде испис ґаздӯвськых пōтят тай як за ними никати (може вызирати доста чудно, айбо тото была ачий моя ōблюблена книжка). Но исе вшытко — ай доброє, ай тото што ми ся не любило — не было писаноє по-нашōму. Хыбіло ми, глядав им тото пак сам.
Не застав им ани дакого старшого, тко бы мав час ня бавити та розказовати сякі істōрії, леґенды, казочкы. Гадаву си, ож ипен моє кōлїно дїти такого застало кым май мало, бо акорат у 90. рокох, кōй границї уже были выдперті (не так ги сперед тым), а гроши бӯлше не ставало (бо ба выдкі ся тōму взяти?), та чилядь зачала многым май актівно утїкати за гатар на рōбōту. Тото была доста стандартна, даже мож казати «класічна» сітуація: отиць утїкат на пару місяцюв за границю, мати держит ґаздӯвство. Щи кидь бабка из дїдиком бирувут дашто, та помагавут, ай дїтинча бавлят. Айбо часто дїтвак просто убстає ся сам авадь из цімборами, бо робота ся у селови ниґда шуга не кӯнчат. Конкретно у мōїв ситуації было так, ож нянько хōть быв дома, хōть пораз мав доста часу ня бавити, казочкы не розказовав. Из дїдиком тай бабкōв домак контакт быв слабинькый, а друга бабка жила далеко, бавити ня не ходила. На кониць так ся стало, ож типирь не мōжу спомнити вам ани єдну даяку конкретно кушницьку казку! Хыба може тоты, што йих сам придумовав.
Нашто исе всьо?
Минї тото всьо може быти ясно ги чиста вода из студеного потока. Но не факт, ож тото всьо буде очевидно вам усьым, честовані читачі. Завто мушу исе окреслити туй щи раз, пōвторити ай про себе, ай про вас. Читати свōюй дїтинї казку свойим рӯдным языком є так само важно, ги дати їв дашто їсти тай пити. Може си гадаєте, ож уже дуже пōглубоко кōплю? Може так, айбо у сякі моменты споминаву си, ож про украйинцюв, чехӯв, словакӯв, мадярӯв тай многых другых сякоє звіданя домак ни стає сперед очи. Они ся ни звідавут, ци мавут свойим дїтьом читати дашто свойим языком. Вижу тото доста смутным, ож мы ся щи мусиме пораз вертати ид сьōму ай зась ся просити: «ци оно ми направду треба?»
Туй бы паровало тото, што ми казав єден чех туй в Ужгородови. Вӯн туй учив чилядь чиську бисїду, майбӯлш люди што мали у планах ити на Чехы ся учити. Казав ми сяк:
«Двіста гōдӯв назад чиська бисїда жила у селах, а у Празї говорили майбӯлш лиш по-нїмицькы. Было лиш пару вароськых ентузіастӯв, які казали, ож направду чиську бисїду мож (тай треба) хосновати не лиш дома на кухни, ай и публічно! Айбо тоды йих было дуже мало. Ходила така фіґля, ож кобы раз, як пили кавиль, упала на них люстра, та тота люстра бы зничила цїлый чиськый язык, бо ушыткі бы ся пуд тōту люстру легко стали. Та слухай, Мигалю, другый раз будеш пити кавиль — гадкуй на плафон!»
Што дале?
Уже типирь маву дома читаву бібліотеку. Добрый дарабчик тых книжок є писаный по-руснацькы. Тото ми хыбіло — треба ми было не лиш чути, но ай видїти свōю бисїду. Думав им, ци мōжу даяк сим ся пōдїлити? Ци быв бы хосен, напримір, занести пару книжок у бібліотеку в Кушници? Дале-м си спомнив, як часто туды ходив конкретно я (може пару раз), та пōрōзумів им, ож так, видав, дїла не буде. Гадаву си, ож типирь туды дїти хōдят щи май рїдко. Мōжу принести туды хōть міх май ипных книжок, айбо буде тото, ги ся каже, «чортови у буксу».
Треба сись приступ мало модернізовати. Никуды не можете утїкнути выд того факта, ож запервоє ваш дїтвак буде никати не у книжку, ай у телефон. Помежи текстом тай відео вӯн выбере відео. Може ся вам тото любити, може не любити, но исе сут днишні реалії, из якыма ся мусиме змирити. Рецепт туй дуже простый: хочете видїти нашу бисїду на інтернетови? Легко, узьміт ї та самі туды покладьте 🙂
Може вам быти тяжко зачати, так ги было тяжко зачати минї. Айбо тото не значит, ож нич вам ся не удасть! Туйкы зачав им быв накручовати на відео наші казочкы, потовмачені Юрком Капацом. Тоже ми ся давало не просто. Видїв им, ож мōю писанину люди не байлувут читати, не треба йим тото. Та може відео формат йим буде май легкый? Бізӯвно!
Як вы можете помочи бисїдї жити дале? Легко: зачитайте свōюй дїтинї казōчку по-нашōму. Учинїт из того відео, покладьте на інтернет. Звучит тяжко? Но та може вам из сим побируву помочи я? Напишіт ми, заженіт ми ваші тексты, давайте будеме ся кооперовати, будеме єдно другōму помагати.
Держім ся у рокаши!