Ни мав им такōї сиринчі, обы вырастати в родинї де всьо было нараз ясно тай просто. Уже днись знаву много люди, котрым йихнї нянько из мамкōв казали, ож тко вни сут тай выдкі мавут кōрїня, ож сут руснаками, ож мавут свōю бисїду. У мене ся стало мало инак, тай так си гадаву, ож доста читаво дїтий туй на Пудкарпатьови вырастали скорше у такӯв ситуації ги я. Пōпрōбуву накурто розказати, што як было.

Малым дїтваком мало тко ся силно забыват рōздумованьом за самоідентифікацію, нарōдну ци націоналну. Кидь такоє ся ни проговорює в родинї, та дїти самі выд себе такого концепта мати ни будут. Так само я рӯс у селови, де даякōї конкретнōї нарōднōї ідентіфікації ни было, а даже там, де ї было чути, та вна была дуже локалізована. Всьо ся дїлило на «наші» тай «ни наші». Никавучи, за што конкретно иде, даякі ґрупы люди могли перейти из катеґōрії «наші» у «ни наші» тай наопак. Туй мусай нараз дати пару прикладӯв, обы даяк обрамити исї понятя, дати йим фōрму.

У рамках села штаційōві ми будут май «наші» гикōй вышняни. Айбо кидь руняти из другым селом, любый кушницькый чилядник ся буде споминати ги «наш». На футболови, наприклад, «бавили наші из брончанами, та сятили бы ся, прӯграли сьме 4:2». Любый броницькый дїтвак ся вже буде споминати ги «наш», кōй приказуєш за тото, як броницька футболна команда выйграла выд рахӯвськōї.

Но туй ся уже зачинат дашто многым май інтересноє. Екзістує така даяка «закарпатська» ідентіта: туй ся люди капчавут за єден конкретный културно-історичный контекст, хōть мало тко го кличе иппен «закарпатськым». Мы знаєме, де як у нас чилядь садит вино, де як ся кохавут свинї, де як люди у нас люблят пити кавиль, у якый динь ся треба поливати, а у якый уже мож ся у рїцї купати. Туй почти любый чилядник из Закарпатя (кроме мадярюв, румунӯв, тай щи подакотрых) буде падати у катеґōрїю «наші», кидь руняти из любым другым чилядником из другого бока Карпат — ги у нас кажут, «из Украйины».

Любый чилядник из Украйины буде падати у катеґōрію «наші», кидь руняти го из любым чехом. Айбо у бисїдї стає ясно, ож чилядь тото скорше бере спозад громадянства. Ясно, ож живучи у єднӯй державі люди будут мати даякі сōціо-културні аспекты, што йих яжут до вороха, та туй много в чōму наші руснакы будут мати любого украйинця ги «нашого». Айбо так само, на другого бока, словацькі руснакы у даякых конекстох будут мати самых словакӯв ги «нашых». Інтересно ми, ци у час Чехословакії пудкарпатські русины тоже могли казати «наші» на тых чехӯв, што из ними жили у єднӯй державі, рунявучи из загатарными?

Туй видиме, ож у каждого чилядника буде много такых ступнюв самоідентифікації, выд май малого до май великого. Можете упōвісти, ож ачий у каждōму відикови тото є сяк, ож я туй вам розказуву домак дашто очевидноє. Годно быти, годно быти так. Айбо давайте побзераєме типирь на саму бисїду. Каждый буде знати, як вто «казати по-мадярськы», а як буде «казати по-нашōму». Так само чилядь знала упōвісти ож «сяк ся каже по-украйинськы, а сяк ся каже по-нашōму». Долиш люди перестали казати самоє слово «русин», а може датко помагав йим исе слово забыти.

У мене у родинї фурт ся клало рōздїльно, ож «туй сут наші, а там сут украйинцї». Нянько, кōй ишōв за зерном, та казав «иду на Украйину», хōть обоє сьме знали ож теритōріално єсьме у державі, што ся кличе Украйина. Айбо видко было, ож людьом тяжко упōвісти, тко такі сут исї «наші», кōтрї ни украйинцї. Самоє слово «русин» ся дома казало дуже ничасто, тай ōнь го шептали скорше ги казали. Сōюз ся давно розпав, а людьом дале тяжко было за исе говорити. Из того часу у минї усе сидїла тота думка, ож сьме дачим окремішні, ож сьме самостатні, айбо ни было ниякого терміна, из якым бы исе понятя мож было асоційовати. Бо просто «закарпатцї» мене доста мериґовало. Туй але словакы из Анталōвцюв тоже сут закарпатцї, бо теритōріално жиют на Закарпатьови, айбо тото домак ни тоты «наші». Сяк исе всьо плавало тай ни было дефіновано, закидь ни зачав им мало ходити за гатар поникати на другі державы, навщивити ай свōю родину у Празї. Там многым май легко было чути слово «руснак», нитко го ся там чогось ни ганьбив. Тямлю, як на рōбōтї даякый чилядник, чех, зазвідав ня ож «выдкі єсь?». Кажу, ож из Закарпатя, а вӯн ся такōй звідат: «та ты пудкарпатськый русин, айно?» Та ōнь ня зачало казити серце, бо сись пражак туй далеко тямит тко такі сут русины, а люди такōй у мене у селови исе слово уже забыли. Выд того дне зачав им многым май часто ся звідати мамку тай брата за сисю тему — за тото, тко сьме тай выдкі сьме. Мамка мōї догадкы лиш пудтвердила, пазлик ся изклав до вороха. Тота вся мішанка, яка плавала у мене в гōлōві, зачала ся изкладовати у многым май понятный образ. Бисїда моя тото ни просто даякый «покривленый мадярськōв украйинськый діалект», а самостатный інструмент кōмунікації помежи людьми, языкова єднотка, яка має своє богатство, яку я маву сокотити. Зачав им глядати вшелияку інформацію на інтернетови, айбо на сись раз май рōзумно: глядати ї всякыми бисїдами тай руняти помежи сōбōв, ож што за дашто єдно кажут исї, а што кажут другі. Дись у тот самый час найшōв им ай такоє чудо ги Русинська Вікіпедія, електронна бібліотека Павла Роберта Маґōчія, тай много другых хосенных ресурсӯв.

Лиш из часом я пōрōзумів, ож закидь я жив у селови та ниякōї потребы у нарōднӯв самоідентифікації просто ни могло быти, бо чилядник ся зачинат задумовати над тым, тко вӯн такый лиш тоды, кōй видит другі културы, кōй має из ними контакт, кōй треба себе йим протипокласти.

Туй я бы дуже хōтїв заґітовати чилядь зачати май часто казати «по-русинськы» замісто «по-нашōму», бо так вы самі будете годни дефіновати свōю бисїду, тай лїпше ї будете годни усокотити. Уже дниськы я вижу як дїти ни знавут што тото за місяць «фебруар», ай знавут лиш «лютый». Исе слово дуже нидавно перейшло у катеґōрію «нашых слӯв», спозад чого ся дале зачинат мішанка, хōть май старші люди сяк почти ни кажут.

Вы всї, тко туй типирь читат сись текст, ачий знаєте писати по-украйинськы, авадь по-рōсійськы, може даже щи по-мадярськы авадь по-чиськы. Исе є дуже парадно, наша чилядь бирує ся учити языкы. Айбо хōчу вас попросити перестати писати на інтернетови «по-нашōму», ай зачати писати «по-русинськы». Просто ни ганьбити ся сього слова, бо исе наша памнять, нашоє кōрїня. Самоє хоснованя сього слова вам силно поможе усокотити бисїду, тай ни буде выд вас вымагати много сил тай часу.

За пōслїднї пару рōкӯв читаво ся пōміняло моє никаня на нашу бисїду, на тото, як вызират нашоє місто у сьōму світови. Типирь я знаву, ож руснакы сьме, типирь знаву, ож по-русинськы мож не лиш дома говорити из родинōв, но ай писати тоже. Єден знамый украйинськый поет упōвів быв раз дуже дōбрї слова: «чужого научайтесь і свого не цурайтесь». Но та из первым пунктом маву порядок, айбо треба бы мало щи нагнати другый. Поможете ми?

Чистуйте своє, майте ся.